Зазирни у моi сни
Макс Кiдрук
На що здатний батько заради порятунку сина, якого поглинае примара, котра оселилася у снах? Мирону Белiнському доведеться шукати вiдповiдь на це запитання самому: його батько покинув родину дуже давно i без пояснень, його друзi не здогадуються про те, що вiдбуваеться з маленьким Тео. Мирон проковтне зраду найближчоi людини, знехтуе порадами лiкарiв, вiдмовиться вiд кар’ери i навiть дозволить ученим зазирнути в мозок свого сина. Та чи допоможе це здолати силу, яка заволодiла думками Тео? Силу, яка поза життям i смертю, поза добром i злом? І чи не занадто високою буде цiна?
Обережно! Ненормативна лексика!
Макс Кiдрук
Зазирни у моi сни
© Макс Кiдрук, 2016
© Микита Вепрiков, обкладинка
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2016
Обережно! Ненормативна лексика!
Зазирни у моi сни
Бачите? Навiть смерть мае серце.
Маркус Зузак. Крадiйка книжок
Емоцii так само реальнi, як гравiтацiя. Сновидiння мають не меншу силу, нiж iсторiя.
Джо Гiлл. NOS4A2
Неврологи загалом переконанi, що всi психiчнi процеси мають пiд собою конкретне нейробiологiчне пiдгрунтя. Згiдно з цим припущенням – i за наявностi довершених засобiв вимiрювання мозковоi активностi та хороших математичних моделей мозку – в принципi, не повинно бути перешкод для того, щоб декодувати вiзуальний вмiст таких психiчних процесiв, як сон, пам’ять та образи… На сьогоднi нам невiдомо, чи процеси на кшталт сновидiнь реалiзованi в людському мозку в функцiонально подiбний до сприйняття {вiзуальних образiв} спосiб. Але якщо це так, то у нас е реальна можливiсть… розшифрувати мозкову активнiсть пiд час сну чи мрiяння.
Професор Джек Л. Геллент,
Неврологiчний iнститут iм. Хелен Уiллз
Калiфорнiйський унiверситет у Берклi, Калiфорнiя
Колись давно батько наказував менi перейматися лише тим, що я здатен контролювати, i нiколи не турбуватись через те, що контролювати неспроможний.
Вiн багато чого говорив, мiй батько. Наприклад, що тяжка праця переважить талант, якщо талант вiдмовляеться тяжко працювати. І що за «спробую» медалей не дають. І що лише чемпiон боiться програти, а всi решта бояться виграти. Батько – тренер хлопчачоi волейбольноi команди Рiвненськоi районноi ДЮСШ – мав у запасi з десяток схожих висловiв. Гадаете, вони комусь допомагали? Навряд. Сумнiваюся, що вони надихали кого-небудь, окрiм нього самого.
У сорок один у батька дiагностували цукровий дiабет. Хвороба виявилася задавненою, тож поки ii перебiг узяли пiд контроль, устигла дати ускладнення на очi та серце. Особливо на очi. За рiк пiсля першого вiзиту до лiкаря вiн перестав упiзнавати людей на вiдстанi далi нiж за п’ять крокiв вiд нього. Матiр повезла його до Луцька, де у приватнiй клiнiцi йому зробили лазерну фотокоагуляцiю – точкове припiкання сiткiвки, що на якийсь час зупинило розростання кровоносних судин.
Пригадую, як невдовзi пiсля операцii батько прийшов додому напiдпитку. Мама – вчителька украiнськоi мови та лiтератури – ще не повернулася зi школи. Ми були самi. Вiн сiв бiля мене на табурет i почав говорити. Я думав, вiн нарiкатиме на життя, на хворобу, але нi, вiн говорив про сiм’ю та ще – дуже плутано й незв’язно – про любов i повагу. Говорив довго, завершивши розлогий монолог черговою псевдофiлософською фразою: «Не можна втримати в серцi те, для чого там немае мiсця». Тринадцятирiчний я насилу стримався, щоб не пирснути. Тодi його слова здавалися кумедними. Не так слова, як те, що вони злетiли з уст сорокадворiчного напiвпрофесiйного тренера напiвпрофесiйноi волейбольноi команди, який пiвжиття проходив у спортивних штанах i кедах. Із замацаним свистком на грудях. Не втримуй у серцi те, для чого там немае мiсця. Мене розсмiшило, що батько вiрив у дурницi, якi говорив.
Усе це було до того, як я його зненавидiв. Певна рiч, зненавидiв не через висловлювання. Не через те, що вiн був поганим батьком, бо загалом поганим вiн не був. І навiть не через те, що одного дня – я закiнчував десятий клас, а йому щойно виповнилося сорок чотири – вiн, не с