Гончаки Бафуту
Джеральд Даррелл
Сповнена любовi до дикоi природи й доброго гумору розповiдь про одну з перших мандрiвок знаменитого зоолога, письменника i захисника тварин Джеральда Даррелла до Центральноi Африки 1949 року. Там, на схилах Камерунських гiр, високо над вологими лiсовими нетрями екваторiальних джунглiв, вiн оселиться у мiстечку Бафут. Його життерадiсний правитель i мiсцевi мисливцi стануть помiчниками Даррелла у пошуках рiдкiсних тварин для колекцii Лондонського зоопарку. Звичаi африканських племен, гамiрнi свята щирих i веселих бафутян, експедицii iз мисливцями-«гiнчаками» у вiдвiчнi лiси та трав’янистi луки за дивовижними тваринами – дикий континент наготував чимало цiкавинок i сюрпризiв!
Джеральд Даррелл
Гончаки Бафуту
© Gerald Durrell, 1954
© Shutterstock.com / DoubleBubble, обкладинка, 2017
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
Гончаки Бафуту
Присвячуеться Кеннету Смiту
На згадку про фонiв, вставнi зуби й летючих бiлок
Приiзд
Рiчка Кросс торуе свiй шлях, спускаючись iз Камерунських гiр, аж доки не розiллеться, не заблискотить у велетенських лiсових хащах довкола Мамфе. У горах вона жваво жебонить, шумуе порогами й водоспадами, а дiставшись лiсу, вгамовуеться i статечно плине своiм кам’янистим рiчищем. Їi тиха течiя наносить упоперек рiчки наплавини чистого бiлого пiску й вимивае з берегiв мул, через що голе корiння дерев, якi ростуть покрай води, здаеться купою переплутаних звивистих восьминожих мацакiв. Рiчка велично тече далi, ii каламутнi води аж кишать бегемотами й крокодилами, а над водою в теплому повiтрi шугають за комахами блакитно-помаранчево-бiлi ластiвки.
Перед Мамфе рiчка ледь пришвидшуе свiй бiг, протискаючись мiж двома високими кручами. Вода вiдшлiфувала iх, а вершини, з яких пошарпаним покривалом звисае чагарник, поросли лiсом. Рiчка вихоплюеться з вузькоi ущелини й, вируючи, впадае до простороi овальноi водойми. Трохи далi, з такоi самiсiнькоi ущелини, до цiеi самоi водойми вливаеться ще одна рiчка; iхнi води зустрiчаються й, перемiшуючись, звиваються в клубок крихiтних бистрин, коловертей i брижiв, щоб далi плинути одним потоком, лишивши посеред рiки наслiдок свого злиття – величезний пагорб лискучого бiлого пiску, поцяткованого вiдбитками нiг бегемотiв, помережаного ланцюжками пташиних слiдiв. Бiля цього пiщаного острiвця лiс на березi поступаеться мiсцем невеличкiй луцi, що оточуе селище Мамфе, i саме тут, на узлiссi, над спокiйними каламутними водами рiчки, ми вирiшили розташувати наш головний табiр.
Щоб пiдготувати мiсце для табору, довелося два днi рубати дерева й розчищати мiсцевiсть, а третього дня ми зi Смiтом стояли край луки й дивилися, як три десятки африканцiв у потi чола, галасуючи, волочили велике полотнище: здавалося, на недавно зритому червоноземi розляглася велетенська китова туша, коричнева й зморщена. Потроху це море брезенту розтягнули, напнули, i воно здiйнялось догори, роздимаючись, немов якийсь дивоглядний гриб-порхавка. Потiм воно зненацька розповзлося навсiбiч, наче паразитарна форма життя, i перетворилося на шатро приголомшливих розмiрiв. Коли врештi-решт стало зрозумiло, що це таке, почувся гучний крик зачудування й захвату – це мешканцi селища прийшли поглянути, як ми ставитимемо табiр.
Тепер ми мали прихисток, але, щоб пiдготуватися до ловлi звiрiв, ще тиждень довелося добряче потрудитися. Треба було змайструвати багато клiток, викопати ставки, розпитати старiйшин iз сусiднiх селищ i розказати iм, якi тварини нам потрiбнi, запастися iжею i переробити ще силу-силенну всяких справ. Нарештi, коли в таборi все було впорядковано, ми вирiшили, що час братися до справжнього дiла. Ще ранiше ми домовилися, що Смiт лишиться в Мамфе пильнувати головний табiр i з допомогою тутешнiх мешканцiв визбирувати тварин у лiсi, а я тим часом мав вирушити в глиб краiни, у гори, де лiси поступаються мiсцем широким трав’янистим лукам. У цьому гiрському свiтi з його незвичайною рослиннiстю й прохолоднiшим клi