Кiнець змiни
Стiвен Кiнг
Трилогiя Бiлла Ходжеса #3
Фiнальний роман трилогii про детектива Бiлла Ходжеса, чиi розслiдування в «Мiстерi Мерседесi» i «Що впало, те пропало» пов’язанi з мiстичною особистiстю комп’ютерникавбивцi Брейдi Хартсфiлда. Пiд загрозою опиняються пiдлiтки, якi колись були врятованi детективом вiд вибуху на концертi. Але ж знешкоджений Мiстер Мерседес перебувае у лiкарнi… Чий таемничий голос нашiптуе страшнi слова, пiсля яких жити несила? Бiлл Ходжес шукае вiдповiдь на це запитання, а наввипередки з ним iде невблаганна смерть…
Стiвен Кiнг
Кiнець змiни
Обережно! Ненормативна лексика!
Книжка е художнiм твором, тож усi згадки про iсторичнi подii, справжнiх осiб чи мiсця не е правдивими. Решта iмен, мiсць i подiй е плодом авторськоi фантазii, i будь-яка iх подiбнiсть до дiйсних осiб – живих чи мертвих – i подiй е суто випадковою.
Присвячуеться Томасовi Гаррiсу
Знайди менi зброю
На ствол чи два
Вiзьму собi зброю
Я стрiлятиму не боюсь
Знаеш краще не жити нiж
Спiвати цей самогубчий блюз
Cross Canadian Ragweed[1 - Американська альтернативна рок-група (1994–2010). – Тут i далi прим. пер., якщо не вказано iнше.]
10 квiтня 2009 року
Мартiна Стовер
Перед свiтанком завжди найтемнiше.
Ця бородата мудрiсть спала на думку Робовi Мартiну, поки вiн вiв свою «швидку допомогу» Верхньою Мальборо на базу, розташовану на Пожежнiй, 3. Водiю видалося, що той, хто це придумав, справдi дещо тямив: вдосвiта стояла така темiнь, як у бабака в дупi, а ранок уже не за горою.
Проте свiтанок великого свiтла також не обiцяв, навiть наставши; ранок був, так би мовити, похмiльний. У повiтрi стояв тяжкий туман i вiдгонив поблизьким озером – аж нiяк не одним з Великих американських. На додачу до цих принад почала сiятися дрiбна холодна мжичка. Роб перемкнув склоочисники з середнього на повiльний режим. Попереду, вже недалеко, в iмлi замаячили двi впiзнаванi жовтi дуги.
– Золотi цицьки Америки! – вигукнув Джейсон Репсiс з переднього сидiння. Роб за п’ятнадцять рокiв попрацював уже з багатьма лiкарями «швидкоi» на виiздах, i Джейс Репсiс був найкращим з них: веселий i невимушений, коли нiчого не вiдбуваеться, вiн моментально зосереджувався i дiяв рiшуче й холоднокровно, коли щось вiдбувалося. А зараз вiн радiсно репетував: – Нас треба годувати! Благослови, Боже, капiталiзм! Ануну, пiд’iжджай!
– А ти впевнений? – спитав Роб. – Пiсля отого наочного посiбника з наслiдкiв цiеi фiгнi, якого ми щойно бачили?
Поверталися вони пiсля виiзду в один з отих здоровенних «макбудинкiв», що на Цукрових гiрках: звiдти такий собi Гарлi Гейлен зателефонував на 911, скаржачись на страшнi болi в грудях. Вiн, побачили медики, лежав на диванi в кiмнатi, яка серед багатiiв, без сумнiву, вважаеться великою. Чоловiк нагадував викинутого на берег кита в блакитнiй шовковiй пiжамi. Над ним схилилася дружина, боячись, що той осьось дасть дуба…
– «Макдон», «Макдон»! – не вгавав Джейсон: вiн аж спiвав, пiдстрибуючи на сидiннi. Вiд суворого й упевненого професiонала, який щойно вимiрював тиск i пульс мiстеровi Гейлену, не залишилося й слiду (Роб у той час стояв поруч, тримаючи напоготовi аптечку з усiм потрiбним для штучного дихання i серцевими лiками). Бiлявий чуб падав Репсiсовi на очi, i лiкар скидався на чотирнадцятирiчного пiдлiтка-переростка. – Та пiд’iжджай, кажу! Роб заiхав на парковку. Вiн i собi б ум’яв булочку з сосискою i, мабуть, один з iхнiх товстих буруватих дерунiв, великий, як запечений язик бiзона.
На пiд’iздi стояла невелика черга з машин. Роб примостив свою в кiнець.
– Але то в мужика ж насправдi не серце схопило, – зауважив Джейсон. – Вiн просто мексиканськоi хавки об’iвся. Навiть до лiкарнi вiдмовився iхати, еге?
Таки вiдмовився, було. Пiсля того як кiлька разiв пролунала потужна вiдрижка i трубний звук iз нижчоi дiлянки, що дало жiнцi безсумнiвнi пiдстави усунутися вiд дивана на кухню, мiстер Гейлен сiв i сказав, що йому значно краще i що нi, немае потреби везти його до лiкарнi iменi Кайнера. Роб i Джейсон теж вважали, що не треба, послухавши переказ того, що мiстер Гейлен з’iв звечора в «Tijuana Rose». Пульс у чоловiка б