Лялька
Данiель Коул
Детектив Натан Вульф був переконаний, що знае про злочини все. Але це видовище ошелешило його. У порожнiй кiмнатi пiд стелею вiн побачив моторошного «манекена», зшитого iз шести людських тiл, наче творiння Франкенштейна… Нещодавно вiдновлений на посадi детектива пiсля участi в скандальнiй судовiй справi й подальшого перебування в психлiкарнi, Вульф мае долучитися до розслiдування i якнайшвидше знайти вбивцю-вiртуоза. Не тiльки через те, що справедливiсть для нього понад усе й потрiбно за будь-яку цiну врятувати майбутнiх жертв Лялькаря. Вiн ревно береться до справи ще й тому, що вказiвний палець жаскоi «марiонетки» спрямований просто на вiкно його квартири…
Данiель Коул
Лялька
Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва
Головний редактор С. І. Мозгова
Вiдповiдальний за випуск А. В. Альошичева
Редактор П. Я. Ромко
Художнiй редактор Ю. О. Дзекунова
Технiчний редактор В. Г. Євлахов
Коректори Г. С. Супруненко, О. В. Старова
Це видання публiкуеться за домовленiстю з Conville & Walsh UK та Synopsis Literary Agency
Дизайнер обкладинки Сергiй Ткачов
© Daniel Cole, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2022
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2022
* * *
То скажи менi… якщо ти диявол, тодi хто я?
Пролог
Понедiлок, 24 травня 2010
Саманта Бойд пiрнула попiд хисткою полiцiйною загорожею i мимохiть поглянула на статую Фемiди, встановлену на будiвлi Олд-Бейлi[1 - Old Bailey, London’s Central Criminal Court – Олд-Бейлi, Лондонський центральний карний суд. (Тут i далi прим. пер., якщо не зазначено iнше.)]. Хоча скрiзь вона поставала як уособлення сили й непохитностi, нинi Саманта побачила ii iнакшою: розчарована жiнка, котра стоiть на краю даху й у вiдчаi ладна кинутися вниз на тротуар. У всьому свiтi зображають ii з пов’язкою на очах, одначе тут цiеi традицii не дотрималися: «слiпе правосуддя» – наiвна iдея, особливо якщо справа стосуеться расизму та продажностi полiцii.
Усi довколишнi вулицi та станцii метро перекрили через юрби журналiстiв, якi облаштувалися тут, перетворивши завжди людний центр Лондона на безглузде середньокласове селище. Тротуари були засмiченi порожнiми коробками вiд iжi з логотипами «Marks & Spencer»[2 - «Marks & Spencer» – торговельно-розважальнi комплекси з продуктовими супермаркетами, кафе, розважальними закладами.] та «Pret a Manger»[3 - «Pret a Manger» – мережа магазинiв швидкого харчування у Великiй Британii.]. Дизайнерськi спальнi мiшки згортали пiд дзижчання електробритв, а те, що в одного iз чоловiкiв була iз собою непримiтна дорожня праска, свiдчило, що вiн спав у своiй единiй сорочцi та краватцi.
Коли Саманта пробиралася крiзь натовп, iй було не по собi. За тi шiсть хвилин, що вона йшла вiд станцii «Чансерi-лейн», жiнка спiтнiла, а ii свiтло-платинове волосся вибилося з-пiд шпильок, якими вона марно намагалася його приколоти в спробi змiнити зовнiшнiсть. На початку судового слухання преса вважала цей випадок справою одного дня. Тепер же, на сорок шостий день, Саманту вже впiзнавали репортери чи не всiх вiдомих газет свiту. Їй навiть довелося телефонувати до полiцii, коли один з надмiру настирливих журналiстiв простежив за нею, коли вона поверталася додому до Кенсiнгтону i, зайшовши на ii власнiсть, вiдмовлявся ii полишити. Нинi, вирiшивши уникати будь-якоi небажаноi уваги, вона опустила голову й пiшла далi.
Перехрестя Ньюгейт-стрiт перетинали двi звивистi вервечки людей, якi з’явилися внаслiдок того, що на одному боцi вулицi бракувало туалетiв, а на другому – розташовувався «Старбакс»[4 - «Starbucks» – мережа кав’ярень.]. Улившись у нескiнченний потiк, що циркулював мiж цими двома пунктами, Саманта вiдiйшла вбiк до полiцiянтiв, якi охороняли спокiйнiший вхiд до судових зал. Коли вона випадково опинилася в кадрi однiеi з десяткiв камер, що були тут, маленька жiночка розгнiвано вилаялася на неi японською.
«Останнiй день, – нагадала собi Саманта, полишаючи незрозумiлий потiк лайки за спиною, – iще вiсiм годин, а п