Майстерня Чарлi Макгроуна

Владимир Наумович Михановский

Фантастичнi оповiдання

Оранжева планета… Все тут вражае своею незвичайнiстю. Гори й улоговини пересуваються. Високi скелi зростаються за кiлька хвилин. Все прогинаеться, змiнюе свою форму, потiм знову випрямляеться… Великi дива уздрiли земляни на цiй далекiй планетi!

Про захоплюючi пригоди космонавтiв майбутнього, про дивовижнi вiдкриття, винаходи, боротьбу думок i боротьбу свiтiв – приреченого на загибель капiталiстичного i нового, який утверджуеться, соцiалiстичного – розповiдаеться в цих оповiданнях.

Володимир Михановський

Майстерня Чарлi Макгроуна

Мiстечко Тристаун невелике. Стоячи в однiм його кiнцi, бачиш iнший. Масивний банк, ратуша та хiба ще тюрма – ось i всi його, так би мовити, визначнi мiсця. Життя в мiстечку спливало тихо, сонно… Проте зi снiв усе й почалося.

1

Дебелий iз гривою сивого волосся Чарлi i цiеi ночi боявся заснути. Десь опiвночi вiн опустив ноги в старi розтоптанi пантофлi й пiдiйшов до вiкна ковтнути свiжого повiтря. Кругловидий самовдоволений мiсяць щедро освiтлював спадистi дахи схожих мiж собою, наче близнюки, будинкiв, шпиль ратушi, що незграбно стримiв оддалiк, вузьку кривулясту рiчечку, вiд якоi долинав таемничий перегук жаб.

Лягати в постiль не хотiлося. Напiвпорожня холостяцька кiмнатка гнiтила, як склеп. У голову лiзли невеселi думки. Все життя Чарлi гнув спину на Компанiю. І без толку. Хоч би якусь дещицю вiдклав про чорний день. Але де – ледь кiпцi з кiнцями зводить.

Чарлi перевiв погляд на споруду банку, далi глянув на похмурий куб тюрми i зiтхнув. Нi, операцiя горла йому надто дорога. Лiкар, правда, взявши за вiзит своi п’ятнадцять монет, дещо втiшив Чарлi. Вiн сказав, нiбито хвороба не смертельна. Але що це за життя, коли тебе невiдступно змагають нiчницi?

Може, податися куди-небудь свiт за очi? Перетнути континент? Та хiба вiд себе втечеш?

Чарлi плюнув униз, на брукiвку. Нi, хай там що, а лишатися тут далi неможливо. Тiльки заплющиш очi, тебе звiдусiль починають обступати такi видiння, що мурахи по спинi повзуть. Хтось душить тебе кiстлявими пальцями. Важким каменем налягае на груди. Ти хрипиш, силкуешся вирватись… i прокидаешся весь у холодному поту. Це повторюеться майже щоночi… Проклята хвороба, де вона тiльки взялася на Чарлi. «Подумайте над операцiею»,– стали на думцi слова лiкаря. Легко сказати – подумайте!

Чарлi позирнув на банк i знову зiтхнув. Поруч iз банком сяяло iлюмiнацiею нiчне кабаре. Подих вiтру доносив до Чарлi схлипування джазу, котре час вiд часу перекривав веселий жiночий вереск i басовитi вигуки п’яних чоловiкiв.

Чарлi презирливо скривився, вiдвернув голову вiд цього огидного гнiзда розпусти.

Нiчний птах, пролопотiвши крильми, навскiс пролетiв над будинком. Чарлi протер чоло, вiдганяючи важкi видiння, що знову облягли його.

Ще, здавалось би, зовсiм недавно вiн був непоганий iнженер. Певний час з ним, Чарлзом Макгроуном, провiдним спецiалiстом Уестерна, ручкалися великi тузи. Все це тривало недовго, власне, поки не приключилося нещастя з Кiсом. Бiдний Кiс. Вiдтодi, як шеф з усiеi сили гепнув ним об стiну кабiнету, вiн так i не змiг оговтатись.

Бiлковий Кiс, створений i вихований Макгроуном, повинен був збирати iнформацiю про поверхню Плутона i передавати ii на Землю. Та ракета, що польотом ii керував Кiс, вiдхилилась од курсу й, обминувши Мiсяць, вернулася на Землю. Радiограми, котрi справно передавав Кiс, про все, що зустрiчалось йому на земнiй путi, попервах вважали за передачi з далекого Плутона. Це призвело до великих непорозумiнь.

Ехе-хе скiльки довелось пережити!… Макгроун знову зиркнув на похмуру будiвлю тюрми. Мабуть, цi споруди скрiзь однаковi,– подумав невесело. А далi думки знов обступили його, сiрi й важкi, наче осiннi хмари.

Компанiя викинула Чарлi, мов ганчiрку, не порахувавшись нi з чим. Спасибi, хоч маленьку лабораторiю не описали. Вона, власне, й дае йому невеличкий зиск…

Стало прохолоднiше. Макгроун позiхнув, щiльнiше загорнувся в халат i вийшов у коридор. Прочинивши дверi в крихiтну комiрчину, яка прав