Мури. Зрозумiй своi фантазii

Dim Ro Shpigelman

Это моя первая книга, в ней вы найдёте себя! В книге рассказывается о том, как люди могут видеть ту или другую ситуацию в своей жизни.

Мури

Зрозумiй своi фантазii

Dim Ro Shpigelman

© Dim Ro Shpigelman, 2017

ISBN 978-5-4485-2685-5

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Прочитай i листай

Я саме та людина, яка просто ненавидить читати книги. У книгах розповiдаеться те, що люди знають як воно виглядае i по крайнiй мiрi можуть це уявити. Кожна людина – це певна структура робота iз запрограмованими можливостями i уявленням про навколишнiй i потойбiчний свiти. Завжди автори книг запевняють що такого, ще нiхто не бачив i не чув. Коли ти розпочинаеш читати книгу, ти розумiеш що тебе обдурили. І тут е 2 варiанти вирiшення цiеi проблеми: перший – ти засмучуешся i вважаеш що книги це марна трата часу у життi, другий варiант – це ти будеш шукати ту книгу, у якiй тебе не заплюють i час не буде марним. Наведу один простий приклад, як розповiсти про те, що ти сам не знаеш. Інтригувати потрiбно iз самоi назви, типу не «Православна свiчка» i «Як вмирають атеiсти?», а назвати «Православний атеiст», як приклад. Людина просто не мае уявлення, як таке взагалi можливо! Чи наприклад, як вам така назва «Тату, ти моя донька». Ви напевно розриваете свiй мозок, як таке можливо, щоб тато був моею донькою, це ж взагалi божевiлля, але я це можу уявити у своiй головi. Саме це я хочу показати у своiх творах, показати те, чого не iснуе. Хоча це може здаватися вам дивним, але я можу розповiсти про те, чого сам не знаю. Я граюсь зi своiм болем заради того, що нiхто не побачить, фiзичне уявлення про нестандартне висловлювання. Це своерiдний апокалiпсис наукових провокацiй проти свiдомостi авторського глузду у безоднi iз дном, яке не мае кiнця. Завжди кульмiнацiя мае свiй кiнець, але ж вона також мае свiй початок. Нiколи не закiнчиться кiнець кiнця кульмiнацii. На паперi це може статися, але тiльки не у пам'ятi людини. Це типу, коли ти фiзично помираеш, але не душевно. Я можу передати емоцiю радостi з тусклим виразом обличчя. Мене важко зрозумiти, не вас. Моi твори розкажуть вам те, що ви не готовi почути. От на початку я зауважив, що «завжди» автори брешуть у своiх творах, але я те маленьке виключення iз усiеi цiеi густоi та тягучоi маси простолюду, незалежних вiд фiнансових можливостей. Так, я можу чхати ж у своi руки котрi створюють неiснуюче, адже з правил етикету, коли людина чихае, потрiбно закривати рот руками. Коли ви це читали, хотiли уявити мою бурхливу уяву, якою я уявляю неiснуюче. От уявiть у своiй уявi, як це уявляти життя буз уявлення про уявлення

Так, можливо десь там i iснують хорошi автори творiв, але як показуе практика, самi бачите. От, якщо подумати, то писати твори нiби i не важко, взяв ручку, папiр i пишеш все що лiзе тобi в голову. Але насправдi, я так i пишу твори. Люди вважають що для написання твору потрiбно бути начитаним та освiченою персоною. Це все не правда

Радiсна собака

Я звичайний. Пити каву пiд звук пiдборiв офiцiантки. Зателефонував телефон, я вiдповiв i пометушився. Я йшов, кров застигала, я мокрий. Чоло не те. Так. Я на мiсцi. Дверi, кнопка, поверх. Я в офiсi з пролитою кавою на клавiатурi. Я Жанна Д'арк, але вогонь прилетiв за допомогою людини. Тепер живу в вогнi щасливому. Люди внизу плакали. Телевiзор вибухнув. Переможена собака з'iла двох котенят. Свiт змiнився. Чорне мiсто. Собака спить, а я не знаю. Який я?

Я не хотiв весiлля

Я кинув подушку в стiну. Втратив свiдомiсть, i у Францii дiвчинка встала на ноги. Нi, Корсун не вiрить у повстання, Енелiя. Сон. Я прийшов i Енелiя не вiрить пiдсвiдомостi. Я сказав, що в стiну кинув подушку. Вона пiшла. Ранок. Корсун прикупив класичну краватку. Енелii купив новий дiм. Менi теж. Я кохаю ii. Весiлля. Корсун плаче, хоч не знае про весiлля. Ми лежимо, хоч водночас живемо разом. Халат мовчки вийшов, а я залишився. Як так?

Без Алжира у 1985

Я забув, чому намалював карту Алжира у 1985 роцi. Конель взяв лампу на етажер