Хранитель забутих речей
Рут Хоган
Хто знае, якi дивовижнi iсторii зберiгають забутi у вагонi потяга, залишенi на лавцi в парку або упущенi у водостiчну канаву речi? Для письменника Ентонi Пардью вони стали джерелом творчого натхнення на все життя. А ще – вiчним нагадуванням про власну провину, адже одного разу вiн втратив безцiнний подарунок коханоi, з яким поклявся не розлучатися… Ентонi вiрить, що зможе виконати обiцянку, ставши Хранителем забутих речей. Одного разу вiн знаходить випадково залишену коробку з-пiд печива з сiрим пiском – прахом померлоi людини. Тiльки знайти ii господаря часу в Ентонi вже не залишилося… Але сила любовi здатна зробити смерть початком новоi чудовоi iсторii.
Рут Хоган
Хранитель забутих речей
© Tilbury Bean Books Ltd, 2017
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Хранитель забутих речей
Бiллу, моему вiрному поводиревi, i Принцесi Тiллi Бiн
Тому, хто боiться шипiв,
Не варто жадати троянди.
Енн Бронте
Роздiл 1
Чарлз Брамвелл Броклi вирушив до Брайтона о 14:42 зi станцii Лондон-Бридж. Вiн подорожував сам i квитка не потребував. Бляшана коробка з-пiд печива «Huntley & Palmers», що стала його тимчасовим притулком, небезпечно захиталася на краю сидiння, коли потяг рiзко загальмував на зупинцi Гейвордс-Гiт.
Та щойно коробка нахилилася, щоб звалитися на пiдлогу, ii пiдхопили чиiсь дбайливi руки.
Як добре повернутися додому. Падуя – старовинна вiлла у вiкторiанському стилi зi спадистим ганком, який обрамлюють заростi жимолостi i клематiса. З-пiд променiв яскравого полуденного сонця чоловiк пiрнув до прохолодного передпокою, тут його вiтали вiдлуння безлюдного будинку та пахощi троянд. Вiн опустив свою валiзу на пiдлогу, поклав ключi в столик, повiсив панаму на вiшак для капелюхiв. Чоловiк страшенно втомився, проте спокiй цього будинку наснажував його. Спокiй, але не тиша.
Цокав старовинний годинник, кректав холодильник не найновiшоi моделi, а десь у саду спiвав чорний дрiзд. Новiтнi технологii тут не мали голосу: нi комп’ютера, нi телевiзора, нi DVD чи CD плеерiв. Єдинi засоби зв’язку iз зовнiшнiм свiтом у Падуi – старий телефон з бакелiту й радiо. На кухнi чоловiк вiдкрутив воду, почекав, поки вона стане крижаною, i набрав собi склянку. Надто рано для джину з лаймом i надто спекотно для чаю. Лора вийшла, але вона залишила записку й салат iз шинкою в холодильнику йому на вечерю. Така турботлива дiвчинка. Вiн пожадливо випив воду. Потiм повернувся в передпокiй, дiстав з кишенi ключ i вiдчинив важкi дубовi дверi. Чоловiк пiдхопив з пiдлоги валiзу й увiйшов до кiмнати, обережно причинивши за собою дверi. Полицi i шухляди; полицi i шухляди; полицi i шухляди – три стiни щiльно заставленi до самоi стелi. Кожна полиця розсiдаеться вiд речей, кожна шухляда повна до краю: ця сумна колекцiя е результатом сорока рокiв збирання, маркування та дбайливого зберiгання. Мереживнi панелi на французьких вiкнах у кабiнетi розсiювали занадто яскраве полудневе сонячне свiтло. Єдиний промiнь, що пробирався знадвору, прорiзав морок; на свiтлi кружляли блискучi iскри пилу. Чоловiк дiстав коробку з-пiд печива «Huntley & Palmers» i поставив ii на масивний стiл iз червоного дерева – едине вiльне мiсце в кiмнатi. Пiднявши кришку, вiн дослiдив вмiст своеi знахiдки – блiдо-сiрий крупнозернистий пiсок. Такий самий вiн розвiяв багато рокiв тому в трояндовому саду позаду будинку. Але чи могли це справдi бути людськi останки? На сидiннi в потязi? У коробцi з-пiд печива? Чоловiк закрив коробку. Вiн намагався вiддати коробку на станцiю, але контролер, який перевiряв квитки, запевнив його, що це просто смiття, i порадив викинути ii в найближчу урну.
– Ви здивуетеся, скiльки смiття люди залишають у потязi, – сказав вiн, вiдпихаючи коробку вiд себе.
Навряд чи щось у цьому свiтi могло здивувати Ентонi, але його досi зворушували загубленi речi, неважливо, великi чи малi. Вiн дiстав iз шухляди коричневий обгортковий папiр й авторучку золотистого кольору. Акуратно записав на паперi чорним чорнилом спершу дату i час, потiм незвичайне для