Ігри, у якi грають люди

Ерiк Берн

Доктор Ерiк Берн, засновник транзакцiйного аналiзу, здобув визнання за розвиток одного з найновiших пiдходiв у сучаснiй психотерапii. Доктор Берн описав принципи своеi системи у таких книгах, як «Transactional Analysis in Psychotherapy», «The Structure and Dynamics of Organizations and Groups», «Principles of Group Treatment», «A Layman’s Guide to Psychiatry», та «What Do You Say After You Say Hello?». До своеi смертi 1970 року вiн був практикуючим психотерапевтом у Калiфорнii та обiймав ключовi посади у професiйних психiатричних органiзацiях та лiкарнях.

Ерiк Берн

Ігри, у якi грають люди

Свiтовий бестселер iз психологii стосункiв

© Eric Berne, 1964

© DepositPhotos.com / silvercircle, обкладинка, 2016

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016

Новий вступ

Неначе «бац» i дверi.

    Джеймс Р. Аллен, д-р мед. наук

Одного зимового ранку, сорок рокiв тому, мiй керiвник дав менi примiрник книги «Ігри, в якi грають люди», зауваживши, що, незважаючи на дивну назву, ii автор дав поштовх психiатрii. У той час я був iнтерном психiатричного вiддiлення Унiверситету Макгiлла у Квебеку i мiй керiвник Хайнц Леман, доктор медичних наук, був, можливо, найвпливовiшим психiатром Пiвнiчноi Америки. За декiлька рокiв до цього вiн запропонував використання торазину (амiназину) у лiкуваннi шизофренii у Пiвнiчнiй Америцi. Така пропозицiя стала революцiйною у лiкуваннi психiчнохворих людей.

Нi доктор Леман, нi я тодi не знали, що Ерiк Берн вирiс у Монреалi та закiнчив Унiверситет Макгiлла. За п’ять рокiв пiд час проходження тренiнгу Берна в Сан-Франциско я дiзнався, що наша з ним пiдготовка мала схожiсть i в iнших аспектах: спочатку ми вивчали класичну психiатрiю та мали спiльний iнтерес щодо того, як минуле впливае на людей – дехто дозволяе йому вирiшувати, ким вони е, а дехто робить його частиною майбутнього. Та що найбiльше вразило мене в Бернi – це його чотири риси характеру: розумовi здiбностi, чiтка сконцентрованiсть, стриманий i неортодоксальний гумор та вмiння зрозумiти лад i схеми, що лежать в основi звичайного хаосу людських стосункiв.

У пропонованiй книзi читач знайде всi цi характеристики. Одна з сильних сторiн Бернового аналiзу iгор – це те, що внутрiшнiй досвiд людей пов’язують iз iхньою мiжособистiсною поведiнкою, психологiчною та соцiальною, як у конкретний момент, так i через певний промiжок часу. Вражаючi та мiсцями iронiчнi назви, якi вiн дав описаним iграм, змушують нас замислитись, побачити речi дещо пiд iншим кутом та, кепкуючи, впiзнати себе.

Дехто з перших читачiв цiеi книги мiг передати ii своiм рiдним чи друзям з урочистими словами, ба навiть iз погрозою: «Друже, у нього точно е твiй номер!», але не це було намiром Берна. Вiн запросив нас посмiятися з нашоi абсурдностi та особливостей, але його гумор не е злiсним. Швидше за все, це вiдчиненi дверi, що раптово з’явились перед нами нiзвiдки; а в лiкуваннi пацiентiв Берн справдi вiдчинив новi дверi. Вiн чесно питав iх: «Що ви бажаете змiнити? І як ми дiзнаемось, що ви це зробили?» Цi питання допомагали сформувати чiтке визначення цiлей i, таким чином, особливих критерiiв, за якими варто оцiнювати успiх лiкування – процес, який робить лiкування цiлеспрямованим. «Я не проводжу сеансiв груповоi терапii, – казав вiн, – я лiкую людей».

Щоб опублiкувати «Ігри, в якi грають люди» 1964 року, Берн та його друзi були змушенi шукати грошi й заплатити видавцевi. На подив усiх, хто не сприймав цю книгу, вона стала бестселером i такi поняття, як «погладжування», «гра», «ракетка», «взаемодiя», «Дитина», «Батько-Мати» та «Дорослий», швидко стали частиною популярноi культури 60-х та 70-х рокiв, хоча, щоправда досить рiдко, вживались у конотацiях та значеннях, якi вiн навiть не вкладав у них.

На жаль, успiх зробив iз транзакцiйного аналiзу просто популярну психологiю. Пiд час широких обговорень завжди нехтували такими фактами: транзакцiйний аналiз – це серйозний когнiтивно-поведiнковий пiдхiд до лiкуванн