Ярмарок нiчних жахiть (збiрник)
Стiвен Кiнг
Не завжди навiть абсолютне зло можна вчасно розпiзнати, бо iнколи воно мае вигляд звичайнiсiнького хлопчика в шапочцi з пластиковим пропелером. Але коли воно стае настiльки звичним i буденним, що ми бiльше не звертаемо на нього уваги, зло виходить на полювання… Двадцять оповiдань вiд Короля жахiв (деякi вперше бачать свiт саме на сторiнках цiеi збiрки) гарантують, що ваша спина вiзьметься сиротами, i запрошують зазирнути у прочиненi дверi до потойбiчного свiту.
Стiвен Кiнг
Ярмарок нiчних жахiть
© Stephen King, 2015
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Перекладачi Катерина Грицайчук i Анатолiй Пiтик висловлюють подяку асоцiацii бейсболу та софтболу Украiни на чолi з Геннадiем Приходським. Над проектом працювали Андрiй Бутнар, Юрiй Галкiн, Максим Фурпiджанi та iван Столярчук. Особлива подяка – Дмитру Арнольдовичу Мацулевичу
Обережно! Ненормативна лексика!
Деякi з цих iсторiй ранiше вже публiкувалися, та це зовсiм не означае, що тодi iх було завершено – чи навiть що iх завершено тепер. Доки письменник не пiшов на пенсiю або не помер, робота тривае. Завжди можна щось пiдшлiфувати та декiлька разiв переглянути. А е ще й оберемок нових iсторiй. Я хочу, щоб ти дещо знав: наскiльки ж я щасливий, мiй Постiйний Читачу, що ми обидва досi тут. Класно, правда?
С. К.
Ярмарок нiчних жахiть
Напролом завжди я йду, у бiдi не пропаду.
AC/DC
Передмова
Я маю для тебе кiлька дрiбничок, мiй Постiйний Читачу. Поглянь, ось вони, лежать перед тобою в мiсячному сяйвi. Але перш нiж ти роздивишся рукотворнi скарби, якi я збираюся продати, може б, ми трохи поговорили про них? Що скажеш? Розмова не забере багато часу. Сiдай-но бiля мене. І давай, совайся ближче. Я ж не кусаюся.
Хоча… ми ж бо знаемо одне одного вiддавна, i, я сподiваюся, тобi вiдомо, що це не зовсiм правда.
Хiба ж нi?
I
Ти здивуешся, – принаймнi я гадаю, що здивуешся, – коли я скажу, як багато людей запитують, чому я досi пишу оповiдання. Причина доволi проста: написання цих оповiдок робить мене щасливим, адже мое покликання – розважати. Я не вмiю добре грати на гiтарi й узагалi не вмiю витанцьовувати чечiтку, але розважати – вмiю. Тож це я i роблю.
За своею природою я романiст, запевняю тебе. По-справжньому люблю довгi iсторii, що занурюють у себе автора та читача. Історii, де вигадка може обернутися на майже реальний свiт. Якщо книга досягае свого, то в автора з читачем не просто iнтрижка: вони одружуються один з одним. І коли я отримую листи вiд читача, який пише, що йому або iй було шкода, коли «Протистояння» чи «11/22/63» закiнчилися, вiдчуваю – книга досягла свого.
Проте часом ти переживаеш коротке, але дуже яскраве враження, i про нього також е що сказати. Це може бути щось бентежне або навiть шокуюче, немов вальс iз незнайомцем, якого нiколи бiльше не побачиш, чи поцiлунок у пiтьмi, або ж напрочуд гарна старовинна дивовижа на дешевiй ковдрi посеред ярмарку. І справдi, коли всi моi iсторii зiбранi, я почуваюся вуличним торговцем, але таким, що виносить свiй крам лише опiвночi. Розкладаю свiй асортимент, запрошуючи читача – тобто тебе – обрати щось для себе. Але я завше роблю необхiдне застереження: будь обережним, дорогенький, адже певнi речi тут дуже небезпечнi. У деяких iз них ховаються жахiття, про якi ти не можеш не думати, коли сон нiяк не йде, – i ти помiчаеш прочиненi дверi шафи, хоча точно iх зачиняв.
II
Якби я сказав, що мене завжди тiшить сувора дисциплiна, якоi вимагають короткi прозовi форми, то збрехав би. Для коротких оповiдань необхiднi своерiднi акробатичнi навички, якi виробляються внаслiдок втомливоi практики. «Легке читання – продукт важкого письма», – кажуть деякi вчителi, i це правда. Фальш, яку можна не помiтити в романi, стае абсолютно очевидною в оповiданнi. Сувора дисциплiна необхiдна. Автор мае притлумлювати в собi бажання звернути у якийсь мальовничий провулок – вiн мае iхати по головнiй.
Я нiколи так сильно не вiдчуваю обмеженостi власного таланту, як тодi, коли пишу оповiдання. Борюся з