Казки на нiч (збiрник)
Руслан Горовий
«Казки на нiч» – це збiрка оповiдань вiдомого украiнського журналiста, режисера, волонтера Руслана Горового, це неупереджена, яскрава i багатогранна картина сучасноi Украiни. Емоцii, що викликае книжка, – вiд гомеричного смiху до межi «больового порогу свiдомостi» – змусять по-новому зрозумiти й оцiнити те, що е основою нашого життя: мудрiсть предкiв, беззахиснiсть дитинства, батькiвську любов i синiвську самопожертву, непорушнiсть мрii про те, що колись казки на нiч будуть лише про добро й любов.
Руслан Горовий
Казки на нiч
© Горовий Р., 2013—2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2016
Обережно! Ненормативна лексика!
Бiблiя
Микола повернувся з Америки. Назавжди. Не те щоб там не жилося, однак якщо кожен раз думаеш про батькове поле, згадуеш запах стернi та смак щойно надоеного молока, то анi Новий Йорк, анi Бостон нiколи не стануть рiдними.
Перед переiздом вiн обдзвонив рiдню i поспитав кому чого привезти. Сестра замовила ноутбук, батьку з мамою взяв по гарнiй мобiлцi. Племiнникам набрав дрiбноi електронiки. А от дiд Сава майже загнав Миколу в глухий кут.
– Привези менi Бiблiю. Ох i гарнi ж у вас там в Америцi Бiблii бувають.
«Бiблiю то й Бiблiю», – подумав Микола, поклавши слухавку. І хоча старий нiколи не був набожний, та Микола не бачив його понад десять рокiв, а отже, дiд Сава мiг змiнити ставлення пiд смерть.
Знайти Бiблiю виявилося не так просто, як гадалося. Спочатку Микола пiшов по нью-йоркських храмах. Зайшов у Свято-Миколаiвський храм. Не змiг вибрати. Потiм у Храм Христа Спасителя на Сiмдесят Першiй вулицi. Теж очi розбiглися. Хотiлося дiду подарувати щось так, щоб, як кажуть, до кiнця життя. Не просто ж так просив старий Книжку Книжок. Нарештi в Бруклiнi, у парафii Святоi Богородицi, вiн таки знайшов Бiблiю, яка сподобалася.
Не велика, однак i не миршава. З гарною шкiряною палiтуркою з витиснутим на нiй хрестом, прикрашеним камiнцями. Не коштовнi, звiсно, однак усе одно доволi симпатичнi. Папiр цупкий, дорогий, трохи аж жовтуватий, пiд старовину. Та найбiльше впав в око Миколi шрифт. Такий дiд i без окулярiв прочитае.
І ось тепер Микола йшов вулицею рiдного села до хати дiда Сави. Той жив на хутiрцi бiля ставу. І попри вiк, так i не схотiв перебиратися до родини.
– Я в цiй хатi народився, тут i помиратиму, – вiдказував вiн на всi пропозицii.
Микола побачив дiда здаля. Той стояв бiля хвiртки i неначе виглядав Миколу. У старому засмальцьованому кожусi, кашкетi й чоботах, якi вiн носив i взимку, i влiтку. Дiд саме скручував з газети самокрутку.
– Ну привiт, мараканець, – простягнув дiд руку.
– Доброго здоров’я, дiду Саво. – Толiк зняв блайзер i потис дiдову долоню.
– То що? – Дiд наслинив самокрутку. – Гарно там, де нас немае? Не до душi Америка?
– Та тягне в Украiну, хоч ти плач.
– Так, своя земля то своя земля.
Дiд пiдпалив самокрутку. Навколо поплив запах самосаду.
– А я, дiду, привiз вам гостинця. – Микола зняв зi спини наплiчник i витяг звiдти пакет. – Тримайте свою Бiблiю.
– Ох ти ж, ану давай. – Дiд узяв пакет, витяг з нього паперовий, обв’язаний стрiчкою пакунок.
За якусь мить вiн розв’язав стрiчку, i на свiт божий з’явилася книжка. Камiння заблищало у вечiрнiх променях сонця.
– Гарна? – не витримав Микола.
– Та гарна. – Дiд вертiв красу в руках, не знаючи, куди подiти.
З його обличчя Микола бачив: щось не так. Чимось та не вгодив.
– Що не так?
– Ну я навiть не знаю, таку красу жалко якось.
– Тобто жалко?
– Ти розумiеш, у нас тут ходили якiсь вашi, з Америки, проповiдi читали. І роздавали Бiблii. Такi маленькi, iз тонким папером. Дуже було зручно в заднiй кишенi носити. І сторiнки легко виривалися. То я думав, ти менi теж таку привезеш.
– А нашо сторiнки виривати? – струснув головою Микола, якому здалося, що вiн не розчув останньоi фрази дiда.
– Ну як нашо виривати? На самокрутки. А оце… – дiд крутнув подарунок у руках, – у яку кишеню засунеш? Та й папiр цупкий.
Микола нiчого не вiдповiв. Вiн вiдвiв погляд i глянув на село. Х