Я – легенда
Рiчард Метiсон
Роман генiального фантаста Рiчарда Метiсона про зомбiапокалiпсис, спричинений невiдомим вiрусом. Оплакуючи близьких i навiки втрачене минуле, Роберт Невiлл, единий носiй iмунiтету до нього, день за днем, мiсяць за мiсяцем убивае колишнiх людей, перетворених вiрусом на вампiрiв. Крiзь сутiнки вiн хоче прокласти дорогу до тих, хто, подiбно до нього, ще протистоiть крижаному жаху, на який перетворився свiт. Але, шукаючи порятунок вiд самотностi, Невiлл знаходить неочiкуване – новий свiт, де мiсця йому вже немае.
Рiчард Метiсон
Я – легенда
Частина I
Сiчень 1976 року
Роздiл 1
У хмарнi днi Роберт Невiлл не знав точно, коли саме зайде сонце, тому часом вони з’являлися ранiше, нiж вiн дiставався домiвки.
Якби вiн мав кращi розрахунковi здiбностi, то мiг би вираховувати приблизний час iхньоi появи; а так вiн i досi користувався давньою звичкою визначати настання сутiнкiв, дивлячись на небо, а в хмарнi днi користi з того було мало. У такi днi вiн вважав за краще лишатися неподалiк дому.
Походжаючи опiвднi навколо будинку, вiн смалив цигарку, пускаючи з кутика рота цiвку диму, – варто було перевiрити, чи тримаються дошки на вiкнах. Пiсля несамовитих атак вони часто бували розколотi або надiрванi, тож iх раз у раз доводилося замiнювати; такоi роботи вiн терпiти не мiг. Сьогоднi лиш одна дошка була ослаблена. «Чи ж не дивина?» – подумалося йому.
Вiн також перевiрив теплицю та водяний бак на задньому дворi. Часом конструкцiя навколо бака бувала пошкоджена, а водозбiрники погнутi чи вiдламанi. Бувало, що вони жбурляли камiння через високу огорожу, зрiдка прориваючи пiдвiсну сiтку, тож доводилося мiняти побитi шибки.
Утiм, цього разу анi теплиця, анi бак не були пошкодженi, тож вiн попрямував до будинку по молоток i цвяхи. Вiдчинивши дверi, вiн поглянув на власне спотворене вiдображення в потрiсканому дзеркалi, яке прилаштував десь мiсяць тому до дверей. За кiлька днiв зазубренi шматки посрiбленого скла почнуть вiдпадати. «Ну й грець iз ним», – подумав вiн. Це останне бiсове дзеркало, яке вiн туди лiпитиме, – все одно марно. Краще повiсити часник. Часник завжди спрацьовував.
Вiн повiльно пройшов крiзь тьмяну вiтальню, звернув лiворуч у невеликий передпокiй, знову лiворуч i опинився у своiй спальнi.
Колись кiмната була затишно обставлена, але тi часи минули. Тепер це було функцiональне примiщення, а оскiльки Невiллове лiжко та комод займали небагато мiсця, решту кiмнати вiн переобладнав у майстерню.
Уздовж стiни стояв довгий верстак iз твердоi деревини; на ньому вiн прикрiпив стрiчкову пилку, токарний верстат, наждачне точило та лещата. На стiнi понад верстатом були хаотично нагромадженi полицi з усiма потрiбними Робертовi iнструментами.
Вiн пiдiйняв з верстака молоток i визбирав декiлька цвяхiв iз безладно розставлених вiдерець. Повернувшись надвiр, вiн мiцно прибив планку до вiконницi. Невикористанi цвяхи пожбурив у купу щебеню попiд дверима.
Деякий час вiн стояв на галявинi перед будинком, дивлячись уздовж завмерлоi Сiмарон-стрит.[1 - Усi географiчнi назви, якщо не вказано iнше, позначають об’екти, розташованi в мiстi Лос-Анджелес, штат Калiфорнiя, – найбiльшому мiстi штату, другому за чисельнiстю мiстi в США.] Вiн був чоловiк високоi статури, тридцяти шести рокiв, англо-нiмецького походження.
Його обличчя не мало особливих прикмет, хiба що довгастий, рiшучий рот i яскраво-блакитнi очi, якi тепер вдивлялися в обвугленi руiни сусiднiх будiвель. Вiн спалив iх, щоб убезпечити себе вiд нападу згори: таким чином, вони не дiстануться до нього з дахiв сусiднiх будинкiв.
Почекавши ще кiлька хвилин, вiн неквапом перевiв подих i повернувся в дiм. Пожбурив молоток на диван у вiтальнi, запалив чергову цигарку та зробив собi фiрмовий ранковий коктейль.
Пiзнiше вiн змусив себе сходити на кухню та розчистити раковину, спустивши в подрiбнювач купку смiття, що назбиралася за п’ять днiв.
Вiн знав, що мае спалити паперовий посуд, пообмiтати меблi, вимести раковини, ванну й туалет, а ще змiнити постiль та наволочки в спальнi – проте настрою для цього не мав.
Живучи самiтником, вiн перестав зважати на цi ре