Американський психопат
Брет Істон Еллiс
Вiд таких, як Патрiк Бейтмен, суспiльство очiкуе досконалостi. Обернувшись на близнюкiв у брендових костюмах, в обставлених статусними речами квартирах у модному районi, молодi успiшнi американцi з Воллстрит хочуть зробити Землю кращою – i втрачають грунт пiд ногами. Серед будинкiв-вулканiв пiд небом – театральною фоновою декорацiею – життя Патрiка Бейтмена перетворюеться на суцiльну кокаiнову галюцинацiю. Вбивати, щоб урятувати свiт вiд волоцюг, проституток, геiв та щурiв, шукати сенс життя, копирсаючись у кровi та плотi, i прийти до тями не вiд кохання, а пiсля банального вуличного пограбування…
Брет Істон Еллiс
Американський психопат
Обережно! Ненормативна лексика!
Ця книжка е художнiм твором. Усi персонажi, подii та дiалоги, за винятком побiжних посилань на громадських дiячiв, продукцiю чи послуги, вигаданi, не мають стосунку до живих людей або намiру засуджувати продукцiю чи послуги будь-якоi компанii.
Присвячуеться Брюсу Тейлору
* * *
И автор записок и самые «Записки», разумеется, вымышлены. Тем не менее такие лица, как сочинитель таких записок, не только могут, но даже должны существовать в нашем обществе, взяв в соображение те обстоятельства, при которых вообще складывалось наше общество. Я хотел вывести перед лицо публики, повиднее обыкновенного, один из характеров протекшего недавнего времени. Это – один из представителей еще доживающего поколения. В этом отрывке, озаглавленном «Подполье», это лицо рекомендует самого себя, свой взгляд, и как бы хочет выяснить те причины, по которым оно явилось и должно было явиться в нашей среде. В следующем отрывке придут уже настоящие «записки» этого лица о некоторых событиях его жизни.
Федiр Достоевський. Записки з пiдпiлля
Люди часто помиляються, гадаючи, що вихованiсть свiдчить лише про щось хороше. Чимало варiантiв поведiнки можуть реалiзовуватись у рамках пристойностi. Ось що таке цивiлiзацiя – поводитися ввiчливо, без протистояння. Однiею з наших помилок е i натуралiзм шiстдесятих у стилi Русса, коли люди ставили питання:
«Чому не можна просто говорити те, що думаеш?» Цивiлiзацiя мусить ставити певнi обмеження. Якби ми слухались кожного, ми б повбивали один одного.
Мiс Гарнi Манери (Джудiт Мартiн)
І коли все зруйнувалося – Всiм було байдуже.
Токiнг Гедз
Перше квiтня
«Залиш надiю всяк, хто сюди входить». Цi слова поспiхом виведенi криваво-червоною фарбою на стiнi банку «Кемiкел» на розi Одинадцятоi та Першоi; лiтери великi, помiтнi навiть iз заднього сидiння таксi, що непевними ривками суне вперед у потоцi машин з Волл-стрит. Щойно Тiмотi Прайс помiчае iх, автобус з рекламою «Знедолених» зупиняеться, затуляючи краевид, однак двадцятишестирiчному Прайсу, котрий працюе на компанiю «Пiрс та Пiрс», байдуже: вiн обiцяе водiевi п’ять доларiв, якщо той увiмкне радiо голоснiше, бо на хвилi WYNN[1 - WYNN-FM – радiостанцiя, що спецiалiзуеться переважно на хiпхопi, репi, електроннiй музицi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] грае «Будь моею крихiткою»,[2 - «Be My Baby» – пiсня гурту «The Ronettes» 1963 року. Потрапила до списку 500 найкращих пiсень усiх часiв за версiею журналу «Rolling Stone». (Прим. ред.)] i темношкiрий водiй, вочевидь, не американець, слухае його.
– Я винахiдливий, – говорить Прайс. – Я креативний, молодий, непедантичний, високомотивований та висококвалiфiкований. По сутi, я кажу, що суспiльство не може собi дозволити втратити мене. Я – його актив.
Прайс заспокоюеться, продовжуе дивитись у брудне вiкно таксi, ймовiрно – на слово «страх» у червоному графiтi на стiнi «Макдональдса» на розi Четвертоi та Сьомоi.
– Тобто факт лишаеться фактом – всiм начхати на роботу, всi ненавидять свою роботу, я ненавиджу свою роботу, ти сказав, що ненавидиш свою. Що менi робити? Повернутися до Лос-Анджелеса? Це не варiант. Я перевiвся з Калiфорнiйського унiверситету до Стенфорду не для того, щоб iз цим миритися. Та невже я один вважаю, що ми недостатньо заробляемо?
Немовби в кiно, з’являеться другий автобус, i