Дев'ять з половиною тижнiв
Елiзабет Мак-Нiлл
Культовi «Дев’ять з половиною тижнiв» у друкованому варiантi! Ще бiльше пристрастi i одкровень!
Пiсля випадковоi зустрiчi вiртуозний спокусник втягуе ледь знайому дiвчину в небезпечну й чуттеву любовну гру. Пiд його пильним наглядом вона вiдкривае для себе новi гранi заборонених задоволень. Чи iснуе межа, яку вона нiзащо не перетне? Навiть вона вже не знае вiдповiдi на це запитання…
Елiзабет Мак-Нiлл
Дев’ять з половиною тижнiв
© Elizabeth McNeill, 1978
© Francine Prose, передмова, 2005
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Передмова
«Коли ми вперше опинилися в лiжку разом, вiн тримав моi руки зв’язаними за головою».
Уже найперше речення одразу переходить до найголовнiшого, так швидко й рiзко, що до моменту, коли це речення закiнчуеться, гра переслiдування по сутi завершена. Подiбно до нашоi оповiдачки ми знаемо, куди все це приведе. І попри те, що ii майбутне достеменно невiдоме, iнтуiтивно ми вiдчуваемо, що фiнал цього роману зовсiм не щасливий.
Нашi невиразнi передчуття сильнiшають разом iз зацiкавленiстю та легким вiдчуттям приемного збудження, коли наша героiня холоднокровно фiксуе фази, вiдповiдно до яких розгоряеться багаття ii роману. Наступного разу, коли вона та ii коханець зустрiчаються знову, вiн просить дозволу зав’язати iй очi шарфом. Пiд час третьоi зустрiчi доводить ii до межi найвищоi насолоди й змушуе благати про бiльше. У четвертий раз «вiн використав той самий шарф, аби зв’язати менi зап’ястя. Того ж ранку вiн надiслав менi на роботу тринадцять троянд». Коли завершуеться ця коротка, немов телеграма, прелюдiя, ми, як i сама авторка, вiдчуваемо, що не можемо вибратися, i питаемо себе, наскiльки далеко це зайде й наскiльки вiдвертою вона готова з нами бути.
З моменту першоi публiкацii в 1978 роцi мемуарiв «Дев’ять з половиною тижнiв» авторки, що взяла собi псевдонiм Елiзабет Мак-Нiлл, минуло майже тридцять рокiв[1 - Передмова Франсiн Проуз написана до видання «Perennial edition» 2005 року. (Тут i далi прим. пер.)]. Книга набула неймовiрного розголосу й стала сенсацiею, набагато бiльшою, нiж можна було очiкувати, враховуючи, що так звана сексуальна революцiя вiдбулася щонайменше десять рокiв тому.
Вибухова хвиля, яку спричинив роман, на мою думку, була частково пов’язана з тим, що межа мiж порнографiею та серйозними мемуарами ще не була так ретельно розмита, як сьогоднi. Адже лише в останне десятилiття письменники-чоловiки й жiнки, здаеться, починають змагатись у випробуваннi особистих меж, i пiднiмають ставки саморозкриття, сповiдаючись читацькiй аудиторii в дедалi iнтимнiших подробицях iнцесту, жорстокого поводження в дитинствi й незвичайного сексу.
До цього був, звичайно, Генрi Мiллер, чия робота, подiбно до творiв Джойса й Набокова, спровокувала скандал, кульмiнацiею якого стала судова справа щодо непристойностi текстiв. Але цi письменники, як i Френк Гаррiс та його колеги-мемуаристи таемного життя, були – навряд чи про це потрiбно говорити – чоловiками. З-пiд пера жiнок з’являлися вульгарнi комерцiйнi оповiдання, що опинялися у всiх на слуху, на кшталт «Щасливоi шльондри» Ксав’ери Голандер, лiтературноi порнографii, як, наприклад, «Історiя О.» Домiнiк Орi, та щоденникiв Анаiс Нiн, у яких авторка розповiла про своi амурнi справи з таким щирим лiризмом, що мало хто мiг сприймати iх як чисту еротику. До того ж Нiн постаралася, щоб читач дiзнався, що вона зробила багато речей, – пройшла сеанси психоаналiзу, оберталася помiж лiтературного бомонду, писала (!), – якi мали для неi набагато бiльше значення, нiж секс.
На противагу цьому «Дев’ять з половиною тижнiв» iнтенсивно й цiлковито зосередженi на тому, що вiдбуваеться мiж одним чоловiком та однiею жiнкою, в основному в одному лiжку й впродовж приблизно двох мiсяцiв, коли все iнше втрачае будь-яке значення. Цю книгу написала (або принаймнi це переконливо стверджують) жiнка, котра була ким завгодно, але не щасливою шльондрою. І, як i «Книгу Генрi Роббiнса», «Дев’ять з половиною тижнiв» готував до видання вiдо