Створи щось. Історii, якi неможливо (не) прочитати (збiрник)
Чак Поланiк
Поланiк знову шокуе, i цього разу – божевiльними iдеями навiть бiльше, нiж табуйованою лексикою. Щоб iх сприйняти, треба мати мiцнi нерви. Або таке саме непроникно чорне почуття гумору, як у автора. Чи, може, просто бути одним iз мiльйонiв його фанатiв? Бо нiхто краще за Чака Поланiка не вмiе вмикати почуття. Не душевнi, як iншi, а брутально фiзiологiчнi. У цих двадцяти трьох оповiданнях ви будете чути трiск електричного струму, вiдчувати в ротi солоний смак кровi, бачити як наяву речi, про iснування яких досi й не здогадувались. Це буде знущання з життя i смертi. І зовсiм трохи лiрики, такоi ж чорноi, як i гумор. Як завжди у Поланiка.
Обережно! Ненормативна лексика!
Чак Поланiк
Створи щось. Історii, якi неможливо (не) прочитати
© Chuck Palahniuk, 2015
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Обережно! Ненормативна лексика!
Тук-тук
Мiй старий, така вже вiн людина, усе норовить перетворити на Неабиякий Жарт. Що тут скажеш? Полюбляе людина здоровий смiх. Доки я не подорослiшав, у бiльшостi випадкiв я й гадки не мав, що тут смiшне, та все одно смiявся. От узяти, примiром, перукарню. Йому було байдуже, скiльки нахаб, плюючи на чергу, пролiзе поперед нього. Сам вiн ладен був просидiти в черзi хоч усю суботу, аби вся черга реготала над його жартами. Довести людей до гикавки стояло в списку його суботнiх справ значно вище, нiж довести власне волосся до ладу.
Перед виступом вiн попереджае: «Якщо ви таке вже чули, зупинiть мене». Зайде, було, до кабiнету онколога i каже: «Скажiть, лiкарю, а пiсля вашоi хемотерапii я зможу грати на скрипцi?[1 - Початок вiдомого жарту, коли хворий на операцiйному столi звертаеться до хiрурга: – Скажiть, лiкарю, я пiсля операцii зможу грати на скрипцi? – Та заспокойтеся! Зможете. – Дивно! А до операцii не вмiв.]»
А той йому: «З вашими метастазами вам не на скрипцi грати, а в ящик, десь мiсяцiв за шiсть».
У вiдповiдь, ворушачи бровами, як отой Граучо Маркс[2 - «Граучо» Маркс (1890–1977) – американський актор, комiк, учасник комiк-трупи, вiдомоi як Брати Маркс. У 1950-i роки Граучо вiв телевiзiйне шоу «Ставка – ваше життя».], та струшуючи попiл з уявноi сигари, старий каже: «Мiсяцiв за шiсть? Хотiлося б почути iншу думку».
«Добре, – кивае онколог, – у вас рак. Це – по-перше. А по-друге, як на мене, вiд ваших жартiв, тее, несе похабщиною».
З тим вiн i призначае хемотерапiю. Тож, як лiкар прописав, старого починають начиняти радiацiею, навiть попри те, що iжа у нього в шлунку запiкаеться скорiше, нiж перетравлюеться на лайно, а сходити до вiтру, за його власними словами, все’дно що силкуватися висцяти лезо бритви. Втiм, кожноi суботи вiн любiсiнько з’являеться зi своiми жартами в перукарнi, хоча потреби в тому вже немае – голова в нього лиса, як та бiльярдна куля. При цьому, позаяк вiд нього залишилися самi шкiра та костi, вiн, зi своiм лисим черепом, нагадуе ходячий шкелет, якого чомусь змусили волочити за собою чималий балон зi стиснутим киснем, – у такому виглядi вiн бiльш за все нагадуе каторжника, прикутого до чавунного ядра ланцюгом. Обплутаний медичними трубочками, що повз вуха забiгають йому на лису як колiно голову i, зробивши петлю, пiрнають углиб носа, вiн з’являеться на порозi вже згаданого закладу зi словами: «Менi тiльки пiдрiвняти, на макiвцi, будь ласка». У вiдповiдь – регiт. Зрозумiйте мене. Мiй старий – то вам нiякий не «дядечко Мiлтi»[3 - Мiлтон Берл (1908–2002) – комiк i актор, зiрка американського телебачення 1950-х рокiв, вiдомий мiльйонам глядачiв як «дядечко Мiлтi».]. Та й Едгар Берген з нього теж анiякий[4 - Едгар Джон Берген (1903–1978) – американський актор i радiоведучий, який здобув найбiльшу популярнiсть як черевомовець своеi ляльки Чарлi Маккартi.]. Неабиякий був би з нього лише Геловiнський шкелет, та й то – якому топтати землю зосталося лише мiсяцiв з пiвтора, тож яка кому рiзниця, що вiн там каже, а в перукарнi ржання, та таке, що й вiслюк позаздрить. А все тому, що до вподоби хлопцям його натура.