Тонкi тiнi

Вiталiй Щепанський

У книзi зiбранi рiзнi iсторii. Розповiдi про тiнi вигаданих людей, котрi намагалися знайти самих себе. Невiдомi мiста i невiдомi подii, що оточують головних персонажiв, вони завжди знаходяться за межами нашоi буденностi. Для когось цi оповiдання будуть близькими, а хтось iх просто не зрозумiе. Це не дивно, оскiльки у кожного своя iсторiя та минуле. Але варто лише зазирнути за ширму i ви побачите, що рухае тонкими тiнями людей.

Вiталiй Щепанський

ТОНКІ ТІНІ

Тонкi тiнi

Цi неприемнi вiдчуття. Два тiла натикаються одне на одне, коли нiч закривае очi. Довгi тiнi починають свою подорож. Ми можемо бачити лише силуети, рiзки рухи чогось невловимого. Вiдчувати забуте i втрачене, що не хоче даватися нам в руки. Це прокляття висить над тими хто намагаеться знайти себе серед темних вулиць великого мiста. Розiрванi шматки газет, затхлий сморiд вiд смiттевих контейнерiв, писк пацюкiв, каналiзацiйнi стоки-все це нагадуе те, що ми щодня знищуемо повiтря, життя, людськi мрii та щось невловиме.

Так, вiдчуття неприемнi, коли ти наштовхуешся на запах сiрки, агонii сiрника, що мае от-от спалахнути, щоб дати життя володарю, тому, хто править твоiми легенями, так недбало, але так солодко огортае iх, та кладе собi на жертовник. Знай, ти робиш це лише для того, щоб вони могли вмирати, але не жити.

Незнайомець в потертих штанях, в такому ж самому жекетi. Капелюх, що вiддае павутиною. Вiдразу вiн зникае. Намагання боротися з цими видiннями давно покинули свiй здоровий глузд. Тепер починаеться полювання.

1

Тiнi зморшок настiльки ж неприемнi як i тiнi його посмiшок, що виринають з кожного провулку, коли проходиш в свiтлi лiхтаря. Люди-тiнi. Мiська легенда, вони з’явилися, коли прийшла Велика Депресiя в 30-х роках. З тих пiр вони не змiнилися.

Ось рука, що здiймаеться, щоб нанести удар, ось незнайомець в потертих штанях, який стоiть та спостерiгае.

Абсолютно все прораховано, незнайомець, що наносив удар давно все продумав. Пiдвал. Темно та сухо. Жертва сидить бiля стiни. Руки зв’язанi та всi в дрiбних ранах. Вiдсутнiй палець на лiвiй руцi, важко розгледiти який саме. За вiкном спостерiгають. Сьогоднi тут не буде звукiв. Тiло власника жертви рухалося до силуету. Вiн намагався щось вловити периферiйним зором. Вбивця знав, що за ним спостерiгають, але нiяк не мiг вловити хто це. Куди вони дiваються? Хто вони? Що стоiть за iхнiми дiями? Єдине, що вiн змiг побачити це легку посмiшку, схожу на насмiхання з його дiй, його вбивств, нещасних жертв, що так боялися втрачати свое життя. Чому вони за ним спостерiгали? Ця таемниця мае бути розкритою.

Жертва не вiдчула болю. Надзвичайно довга голка увiйшла в око жертви. Інколи вони виживають пiсля уколу, але вже не е собою, тодi вони стають жертвами «пiдвальноi лоботомii». Так назвали тих нещасних, хто вижив пiсля того, що вони переживають. Їх завжди знаходять у пiдвалах. Сьогоднi нещасному не пощастило. Вiн помер.

Вони не прийшли. Вони приходять, коли iм заманеться, так само вони i йдуть. Ти iх зустрiчаеш, коли виходиш iз станцii метро, коли рiзко виринаеш iз провулку, коли стоiш бiля дверей i бачиш тiнь людини, але там нiколи нiкого немае. Завжди цi риси капелюха, що засiяний павутиною.

Коли ж я стану одним iз вас?

2

Ця справа почала набувати гучного розголосу. «Пiдвальна лоботомiя» всерйоз пiдняла скандал в нашому мiстi. Жан Говард не мiг вiдбитися вiд дурних журналiстiв, якi набридали йому питаннями. Цi вбивства почали всерйоз його хвилювати пiсля п’ятого трупа, якi були вбитi одним i тим самим методом. Сьогоднi його люди знайшли ще одну жертву. Цього разу бiдолашний не змiг вижити. Колота рана мозку. Тонкий предмет; пошкоджено лобову частину мозку, крововилив вiд рани, смерть. Так от коротко можна було описати сьогоднiшнi новини. А, точно, в жертви не було вказiвного пальця на лiвiй руцi. Так трапляеться з тими хто мае вмерти. Експертиза показала, що палець був вiдрiзаний в жертви, коли вона ще була живою. Так траплялося iз всiма хто мав вмерти вiд уколу в мозок. Звiдки вiн знае, хто мае вмерти, що перед iх смертю вiн вiдрiзае вказiвний палець? І взагалi, навiщо й