Вiдьмак. Час погорди
Анджей Сапковський
Вiдьмак #4
З останнiм сподiванням дивились королiвства на з’iзд чародiiв на островi Танедд. Хиткою була надiя, що вiн покладе край братовбивчiй вiйнi, бо i серед магiв не було миру, а лише марнославство та погорда. Йеннефер i Геральт намагалися знайти в школi чарiвниць в Аретузi безпечний прихисток для своеi вихованки – i потрапили в саме пекло заколоту, у якому майже всi виявилися зрадженими: настали новi часи, коли магiя е безсилою проти полiтичних iнтриг i людських пiдступiв. Полонена Йеннефер зникае, напiвживого Геральта рятують дрiади в лiсi Брокiлон. А Цiрi кличе до себе таемнича ельфiйська Вежа Чайки, силу якоi не змогли пiдкорити наймогутнiшi чарiвники нових часiв…
Анджей Сапковський
Час Погорди
Обережно! Ненормативна лексика!
* * *
Кров на твоiх, Фалько, руках,
кров на твоiй сукнi.
Гори, Фалько, за свiй злочин.
Згори, сконай у муцi.
Дитяча пiсенька, що спiваеться пiд час спалення ляльки Фальки в переддень Саовiну[1 - Саовiн – свято початку зими в кельтському календарному циклi в нашiй реальностi. Свято це в нас вiдомiше пiд назвою Самайн, святкувалося воно протягом трьох днiв на початку листопада. Саме в цей час, згiдно iз вiруваннями кельтiв, вiдчиняються Чарiвнi Пагорби, проходи до потойбiччя. Вiдповiдно, пiд час Саовiну темнi сили досягають пiку своеi могутностi та активностi.]
Ведимани, чи вiдьмаки, серед Нордлiнгiв (див.) таемнича й елiтарна каста жерцiв-войовникiв, найправдоподiбнiше – рiзновид друiдiв (див.). Маючи в народнiй уявi магiчну силу й надлюдськi здiбностi, В. мали ставати до битви проти злих духiв, потвор i всiляких злих сил. У реальностi, як майстри у володiннi зброi, В. використовувалися володарями Пiвночi в племiнних битвах, що точилися помiж ними. У бою В. впадали в транс, що викликався, як вважаеться, автогiпнозом чи засобами одурманювальними, билися вони зi слiпою енергiею, залишаючись абсолютно невразливими для болю i навiть для серйозних поранень, що пiдсилювало перекази про iхнi надприроднi сили. Теорiя, згiдно з якою В. мали бути продуктом мутацii чи генетичноi iнженерii, не знайшла пiдтвердження. В. е популярними героями численних оповiсток Нордлiнгiв (пор. Ф. Делано, «Мiфи й легенди народiв Пiвночi»).
Еффенберг i Тальбот, Encyclopaedia Maxima Mundi, том XV
Роздiл 1
Для того щоб заробляти на життя як кiнний гонець, – говорив зазвичай Аплегатт молодикам, якi вступали на службу, – потрiбно двi речi: золота голова й залiзна дупа.
Золота голова е необхiдною, – повчав молодих гiнцiв Аплегатт, – бо пiд вбранням, у пласких, прив’язаних до голих грудей шкiряних саквах гонець возить тiльки вiдомостi малого значення, якi без побоювання можна довiрити зрадливому паперу чи пергаменту. Насправдi важливi, секретнi звiстки, такi, вiд яких багато залежить, гонець мае запам’ятати й повторити кому треба. Слово в слово, а iнколи це непростi слова. Вимовити важко, не те що запам’ятати. Аби запам’ятати, аби не помилитися, повторюючи, треба мати воiстину золоту голову.
А що дае залiзна срака – ого, про те кожен гонець швидко з’ясовував сам. Коли доводилося йому перебувати в сiдлi три днi й три ночi, труситися миль сто-двiстi гостинцями, а iнколи, якщо треба, й бездорiжжям. Ха, напевне, не увесь час сидить вiн у сiдлi, часом злазить, вiдпочивае. Бо людина багато що витримае, кiнь – менше. Але коли пiсля вiдпочинку знову треба на кульбаку,[2 - Кульбака – застарiле: сiдло.] дупа, здаеться, кричить: «Рятуйте, вбивають!»
А кому зараз потрiбнi кiннi гiнцi, пане Аплегатте, – дивувалися iнколи молодi. З Венгерберга до Визiми, наприклад, нiхто не доскаче швидше нiж за чотири, а то й п’ять днiв, нехай би й на найшвидшому жеребчику скакав. А чарiвниковi з Венгерберга скiльки треба, аби магiчну звiсточку передати до чарiвника у Визiмi? З пiвгодини, або й того менше. У гiнця може кiнь ногу збити, або грифон його роздерти може. Був гонець – i немае гiнця. А чорнокнижницька звiстка завжди дiйде, дороги не втратить, не запiзниться i не загубиться. Навiщо гiнцi, якщо всюди чародii, при кожному королiвському дворi? Не потрiбнi вже гiнцi, пане Аплегатте.
Як