Назад к книге «Народження Сталевого Щура» [Гаррі Гаррісон]

Народження Сталевого Щура

Гаррi Гаррiсон

Сталевий Щур #1

Джиммi дi Грiз, як нiхто у райському куточку Всесвiту, на Бiт О’Хевен, переймався власною освiтою. Вiн понад усе не терпiв нудьги й вирiшив стати вiдомим злочинцем. А для цього шукав найкращого вчителя у свiтi кримiналу – легендарного Слона. Але як знайти того, хто залишився невловимим для полiцii доброi частини Галактики? Генiальна iдея виникла у Джима за столиком у Максвайнi, серед дiтлахiв i клоунiв: вiн скоiть суперскандальний злочин, i славетний Слон запросить його до науки. Але доля пiдготувала для Джима багато крутих вiражiв. І лише буйна фантазiя й миттева реакцiя допоможуть йому стати Сталевим Щуром, грозою Галактичноi Лiги.

Гаррi Гаррiсон

Народження Сталевого Щура

Роздiл 1

Коли я наблизився до центрального входу Першого банку Бiт О’Хевен, автоматичнi дверi вiдчули мою присутнiсть i гостинно розчахнулися назустрiч. Я швидко ввiйшов i вiдразу ж зупинився. Вiдчуваючи когось близько, стулки дверей не могли зiйтися. Поки дверi думали, менi вдалося дiстати зi своеi сумки електричну зварку та розвернутися ще до того, як вони зачиняться повнiстю. Я добре вивчив механiчнi рефлекси цих дверей протягом своiх попереднiх вiзитiв до банку, тож знав: у мене 1,67 секунди на все. Достатньо часу. Своiм пристроем я заварив дверi по периметру рами. Тепер, знерухомленi, дверi могли лише безпомiчно дрижати. Далi щось заiло у механiзмi, вони фаркнули трiскучими iскрами та завмерли остаточно.

Пролунало «Псування майна банку – злочин. Вас заарештовано», а робот-охоронець простягнув величезнi загребущi долонi, щоб схопити правопорушника та тримати, доки приiде полiцiя.

«Не цього разу, дурний шматку залiза», – прогарчав я i встромив йому в груди голку свинобраза. Двi залiзяки видали триста вольт i до бiса ампер. Таким феерверком вдалося б привернути увагу навiть свинобразiв, яких зазвичай не здивуеш нiчим. Робот зламався. Дим вальнув з усiх його щiлин, i вiн упав на пiдлогу з гуркотом, вiдповiдним до його чималенькоi ваги. Якраз на те мiсце, де щойно стояв я. Але я вже рушив уперед, неввiчливо вiдштовхнув вiд вiконечка каси лiтню панi, вихопив iз сумки пiстолет, навiв його на касира та виголосив свою вимогу:

– Грошi або твое життя, сестро. Складай готiвку до цiеi сумки.

Вийшло дуже грiзно, хоча мiй голос зiрвався й останнi слова я радше пропищав. Касирка всмiхнулася та спробувала геройствувати:

– Іди додому, синку. Це не…

Я натиснув на курок, пострiл гримнув бiля ii вуха, хмара диму заслiпила. Касира не поранило, хоч саме так здалося всiм iншим. Вона закотила очi та повiльно сповзла на пiдлогу бiля каси.

Гадали, так просто одурите Джиммi дi Грiза! Одним стрибком я перемахнув через стiйку та навiв зброю на iнших працiвникiв, якi з жахом вирячилися на мене.

– Назад, ви всi! Швидко! Я не хочу, щоб хтось тут надумав тиснути кнопку тривоги. Ти, жирдяй! – Я тицьнув пiстолетом в огрядного касира, який пiд час попереднiх вiзитiв завжди мене iгнорував. Зараз вiн був готовий продемонструвати найкращий сервiс. – Складай грошi в сумку, великi купюри, негайно!

Товстун незграбно збирав грошi, працював так швидко, як тiльки мiг, жахливо пiтнiючи. Клiенти та спiвробiтники, паралiзованi страхом, застигли довкола в дивних позах. Дверi до кабiнету директора залишалися зачиненими. Це означало, що його, мабуть, немае на мiсцi. Мiстер Пампушка напхав сумку готiвкою та передав ii менi. Полiцiя не з’явилася. Я мiг запросто накивати п’ятами з грошима.

Я тихо вилаявся i вказав на мiшок iз дрiб’язком:

– Висип решту та набери сюди ще грошей.

Я наказував, водночас глузуючи та погрожуючи. Касир слухняно все виконав, швидко напхавши той мiшок грошима. Досi жодноi полiцii.

Чи могло так статися, щоб хоч один iз цих дурних служак при чужих грошах не ризикнув натиснути кнопку тривоги? Як виявилося, могло.

Треба негайно щось робити.

Я потягнувся вперед i схопив iнший мiшок iз дрiб’язком.

– Накидай грошви ще сюди, – сказав я, пожбуривши мiшок касировi.

Роблячи це, я змiг натиснути лiктем кнопку тривоги. Бувають днi, коли доводиться