Дама Пiк

Максим Чуприна

Всi iсторii, що увiйшли до цiеi збiрки, походять з мого дитинства та юностi. Пiонер-ський табiр залишив найбiльше спогадiв, i саме йому я повинен подякувати за повiсть «Дама Пiк». Мiстичнi оповiдання «Напасть», «Зло», «Фатум» та «Допомога святих» – це також правдивi невигаданi випадки або з мого власного життя, або переказанi мною роз-повiдi моiх друзiв чи добрих знайомих.

Максим Чуприна

Дама Пiк

Дама Пiк

«Багато е, Горацiо, такого,

що не до тями нашим мудрецям».

    Вiльям Шекспiр. «Гамлет».

* * *

Пiонертабiр «Казка» розташувався в самому серцi селища машинобудiвникiв – плiч-о-плiч бiля стадiону. У тi далекi сiмдесятi роки минулого сторiччя це були чи не найбiльш вiдвiдуванi мiсця масових заходiв, що влаштовувались селищною владою для мiсцевого населення в лiтнiй сезон. Не можна впевнено сказати, що тодi було популярнiшим – найрiзноманiтнiшi спортивнi змагання аматорських команд на стадiонi, чи вiдкриття та закриття табiрних змiн з самодiяльними концертами в пiонертаборi. Та й не про це зараз мова. Це все, як кажуть, поки що тiльки приказка.

* * *

Уздовж асфальтованоi дорiжки, що дiлить територiю пiонертабору рiвно навпiл, розташувалися три або чотири довгих одноповерхових будиночка. У будиночкiв дерев’янi стiни i шифернi дахи, в кожному з них – обширна тераса на всю довжину з двома верандами i п’ять-шiсть великих спальних примiщень. Це бараки. Пiонери – в бараках? Нi, це не парадокс. У тi роки ще багато вольних громадян проживало в бараках, причому навiть постiйно. Тимчасово – постiйно, вiрнiше. В очiкуваннi полiпшених житлових умов. Але це вже вiдступ вiд теми. Розповiдь пiде про пацанiв одного з загонiв табору «Казка». Загони комплектували з дiтлахiв однiеi статi i вiку. Спалки набили вщерть – ось вам i загiн. Одна койка для вихователя i п’ятнадцять вздовж стiн – дiтям. Весь день на свiжому повiтрi, а два рази на добу вiдбiй: пiсля обiду двi години на денний сон i близько десятоi вечора вже до ранку. Ось у цьому i вся заковика. Спритнi дiтлахи, поспавши трохи вдень, пiсля вiдбою увечерi ще не хотiли спати, а так як вихователi майже усi були зазвичай теж зовсiм молодими людьми, то i вони спати ще найчастiше не хотiли. Уклавши своiх пiдопiчних, вони йшли на посиденьки з iншими молодими педагогами на веранду одного з баракiв, залишивши дiтей самих собi. А що ж дiти? Дуже просто: маленькi спали, старшi бешкетували вже по-дорослому, – не давали нудьгувати своiм вожатим, але ми зараз станемо спостерiгати за середнiми – одинадцяти – дванадцятирiчними хлопченятами, якi не засинали вiдразу, як малюки, i не обговорювали плани проникнення в палату до дiвчаток, попередньо роздобувши та ковтнувши самогону, як старшi. Нi те, нi це iх не приваблювало. Одного разу зачепивши в розмовi тему мiстичних страшилок, двое сусiдiв по лiжках поступово захопили бесiдами «про ЦЕ» всiх iнших несплячих своеi палати – прямо як у парламентi, iй-Богу! – Але так тодi всерйоз називали в таборi спальнi примiщення. Хоча, i в лiкарнях теж палати…

– Ти б ще про чорну руку розповiв! – це Вовка. Вiн скептик, вихований батьками – комунiстами в дусi атеiзму. Цiкава рiч: у таку дурницю, як комунiстична утопiя, атеiсти свято вiрують, а в реально iснуючу чортiвню – категорично нi.

– А що ж, ти i в чорну руку не вiриш? Але ж про чорну руку навiть у дитячому садку вже всi знають! – переконано заперечив оповiдач i основний постачальник мiстичних iсторiй Пашка. Пашка живе на околицi мiста – райцентру у власному одноповерховому, ще прадiдiвському будиночку, де разом з ним i його батьками проживае його рiдна бабуся, мати батька. Вiн, на вiдмiну вiд бiльшостi присутнiх пацанiв, не ходив маленьким у дитсадок, а виховувався у себе вдома цiеi самоi бабусею, i з малолiтства наслухався казок та iнших бувальщин i небилиць, на якi ця бабуся була дуже велика майстриня. Та й взагалi, треба сказати, що, як правило, люди, якi проживають у приватних будинках, зазвичай бувають бiльш довiрливими до рiзного роду малореалiстичних, скажiмо так, iсторiй, особливо якщо це будинки старi, якi виростили не одне поколiння. Хоча i серед мешканцiв квартир