Сто днiв. Левiафан (збiрник)
Йозеф Рот
Йозеф Рот (1894, Броди, Галичина – 1939, Париж) – австрiйський письменник i журналiст, один з найвизначнiших нiмецькомовних авторiв першоi половини ХХ столiття, чиi твори увiйшли до скарбницi свiтовоi лiтератури. Бiльшiсть його романiв екранiзовано.
«Сто днiв» (1935) – единий iсторичний твiр письменника, де на тлi вбивчого безумства iмператора Наполеона I подано разюче зображення трагедii малоi людини, – а водночас i цiлого поколiння! – що беззастережно вiрила в проголошенi iдеали.
«Левiафан» (1940) – один з останнiх творiв Йозефа Рота, що вийшов друком уже пiсля смертi автора й зображуе нинi втрачений свiт еврейських громад Галичини та Схiдноi Європи.
Йозеф Рот
Сто днiв
Левiафан
Joseph Roth
Die Hundert Tage
Leviathan
Перекладено за виданнями:
Joseph Roth. Die Hundert tage // Werke. – B. 5. – K?ln: Kiepenheuer & Witsch – Amsterdam: Allert de Lange, 1990;
Joseph Roth. Erz?hlungen. – K?ln: Kiepenheuer & Witsch – Amsterdam: Allert de Lange, 2009.
The translation of this book was supported by theaustrian Federal Chancellery (Division forarts and Culture)
Це видання було здiйснено за пiдтримки Австрiйськоi федеральноi канцелярii (Вiддiл культури i мiстецтв)
?bersetzung insukrainische wurde von folgendeninstitutionen unterst?rzt Robert Bosch Stiftung (Deutschland) und ?bersetzerhaus Looren (Schweiz) ?sterreichischegesellschaft f?r Literatur (?sterreich)
Переклад украiнською мовою здiйснено за участi Фонду Роберта Боша (Нiмеччина) i Будинку перекладачiв Лорен (Швейцарiя), Австрiйського лiтературного товариства (Австрiя)
© П. В. Таращук, переклад украiнською, 2016
© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2016
© ТОВ «Видавництво Фолiо», 2016
***
Сто днiв
Книга перша
Повернення Великого Імператора
I
Із туману виринуло криваво-червоне, скорботне крихiтне сонце. А невдовзi знову зникло в холоднiй сiростi ранку. Почався похмурий день. Було двадцяте березня, отже, за день до початку весни. Та весною ще нiде й не пахло. В усiй краiнi не вщухали дощi та бурi, люди мерзли.
У Парижi ще вчора вночi лютувала буря i дощ. А сьогоднi пiсля короткого ранкового веселого щебету птахи раптом замовкли. Зi шпарин у брукiвцi тонкими, огидними i холодними пасмами змiiвся туман i знову зволожував камiння, щойно висушене вранiшнiм вiтром, здiймався помiж вербами i каштанами в парках i обабiч алей, змушував здригатися зухвалi бруньки на деревах, проймав дрожем мокрi спини терплячих коней коло нерухомих фiакрiв i пригинав до землi дим, який зранку там або там марно намагалися пiдняти в повiтря працьовитi камiни. Тхнуло пожежею, туманом, дощем, вогким одягом, снiговими хмарами, якi чекали своеi митi, а передусiм градом, що немов завис у повiтрi, неприязним вiтром, мокрим наскрiзь шкiряним ремiняччям i огидним смородом каналiзацiйних труб.
А втiм, негода не тримала парижан в оселях. Ще вдосвiта люди вже юрмилися на вулицях. Збиралися пiд стiнами, де були розклеенi газетнi сторiнки. Газети переповiдали прощальнi слова французького короля. Тi немов заплаканi газети навряд чи й можна було читати, бо нiчний дощ розмив свiжу фарбу лiтер i де-не-де проступав клейстер, яким папiр приклеiли до каменю. Вряди-годи несамовитий порив вiтру остаточно зривав зi стiни який-небудь аркуш i жбурляв його в чорне болото вулиць. Отак безславно – у вуличному брудi, пiд колесами возiв, копитами коней i неуважними ногами перехожих – були знищенi прощальнi слова французького короля.
Дехто, хто зберiг вiрнiсть королю, сумовито дививсь на тi аркушi й корився долi. Саме небо, здаеться, було неприхильне до короля. Буря i дощ подбали про знищення його прощальних слiв. Учора ввечерi пiд вiтром i дощем король покинув свiй палац i резиденцiю. «Дiти, не засмучуйте мене!» – проказав вiн, коли люди навколiшки благали його лишитися. Вiн не мiг лишитися, небеса обернулися проти нього… i це бачили всi.
То був добрий король. Мало хто любив його, але багато людей у краiнi були прихильнi до нього. Вiн не мав доброго серця, лише королiвське. Вiн був старий, огрядний, незграбний, добродушний i гордий. Вiн знав лихо життя без батькiвщин
ЛитРес