Заiр
Пауло Коельйо
«Заiр» – роман, насичений почуттями, емоцiями, фiлософськими роздумами про кохання i протистояння iз власним Я…
Головний герой втрачае кохану. Тепер вiн понад усе прагне свободи – вiд свого болю й вiд своеi любовi. Але для людського серця така свобода обертаеться на згубну лунку пустку… І нарештi, вiдмовляючись вiрити у смерть дружини, вiдчайдушно намагаючись позбутися самотностi, герой розумiе: його кохання настiльки сильне, що вiн може загинути. Треба вижити – i вистояти в сутичцi iз власним серцем, загасити спогади про минуле щастя, подолати примари, створенi власним розумом…
Пауло Коельйо
Заiр
У машинi я iй сказав, що дописав останне речення чорнового варiанта книжки. А коли ми почали пiдiйматися на ту гору в Пiренеях, яку вважаемо священною i де нам уже доводилося переживати незабутнi хвилини, я запитав у неi, чи не хоче вона знати, якою е центральна тема книжки або принаймнi, як я ii назвав; вона вiдповiла, що iй дуже хотiлося б про це запитати, але з поваги до моеi працi вона нi про що не запитувала, тiльки дуже радiла тому, що я нарештi ii написав, – дуже радiла.
Я сказав, як вирiшив назвати книжку i яка ii центральна тема. Ми йшли далi мовчки, а коли дiйшли до повороту, то почули шум; вiтер наближався, вiн летiв на нас, i пiд його шум гора показувала нам свою магiю i свою могутнiсть.
А потiм пiшов снiг. Я зупинився й замилувався цiею хвилиною: летючими снiжинками, сiрим небом, лiсом i нею, що була поруч. Нею, яка була поруч мене завжди.
Я хотiв iй сказати вже тодi, але потiм подумав, що нехай вона лiпше довiдаеться про це, коли почне гортати сторiнки книжки. Цю книжку я присвячую тобi, Кристино, дружино моя.
Автор
О Марiе, зачата без грiха, молися за нас, тих, котрi звертаються до тебе.
Амiнь
Котрий з вас чоловiк, мавши сотню овець i загубивши одну з них, не покине в пустинi тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не пiде шукати загинулоi, аж поки не знайде ii?
Вiд Луки 15:4
Коли вiдпливатимеш до Ітаки,
то нехай твоя подорож триватиме довго,
наповнена пригодами й пiзнанням.
І не бiйся анi лестригонiв, анi циклопiв, анi лютого Посейдона;
ти не зустрiнешся з ними в дорозi, якщо
думатимеш про високе, якщо емоцii
не покинуть анi твое тiло, анi твiй дух.
Лестригони, й циклопи, й лютий Посейдон
не зустрiнуться на твоему шляху,
якщо ти не носиш iх у своiй душi
І якщо твоя душа не випустить iх прямо тобi пiд ноги.
Я сподiваюся, твiй шлях буде довгим.
І ти зустрiчатимеш у дорозi багато лiтнiх ранкiв,
І добувшись нарештi до перших портiв,
переживеш нечувану радiсть.
Неодмiнно вiдвiдай приморськi мiста Фiнiкii,
Збери все, що там е найкращого.
А тодi рушай до Єгипту,
Опануй науку народу, який може так багато тебе навчити.
Але не втрачай iз виду Ітаку,
бо прибути туди – твоя доля.
Але не квапся надмiрно,
нехай твоя подорож розтягнеться на багато рокiв,
i твiй корабель лише тодi кине якiр бiля острова,
коли ти будеш збагачений
усiм тим, що пiзнав на своему шляху.
Не сподiвайся, що Ітака тебе збагатить ще бiльше,
Ітака вже подарувала тобi чудову мандрiвку;
без Ітаки ти нiколи не подався б у широкий свiт.
Вона вже дала тобi все й бiльш нiчого не зможе дати.
Коли зрештою ти зрозумiеш, що Ітака бiдна,
не думай, що вона тебе одурила.
Бо ти став мудрецем, ти прожив змiстовне життя,
І в цьому значення для тебе Ітаки.
Константiнос Кавафiс (1863–1933)
На думку письменника Хорхе Луiса Борхеса, iдея Заiра виникла в iсламськiй традицii десь у ХVІІІ сторiччi. Арабською «Заiр» означае видимий, присутнiй, такий, якого не можна не помiтити. Щось таке, що, пiсля того як ми про нього довiдуемося, потроху заполонюе всi думки й ми не можемо зосередитися нi на чому бiльше. Такий стан можна вважати або святiстю, або божевiллям.
Фобур Сен-Пер. Енциклопедiя фантастики, 1953
Я – вiльна людина
Вона – Естер, военна кореспондентка, щойно повернулася з Іраку, бо вторгнення туди може вiдбутися в будь-яку мить; тридцять рокiв, одружена, бездiтна. Вiн – невпiзнаний чоловiк вiком двадцять три – двадцять п’ять рокiв, смуглявий, iз монголоiдними рисами обличчя. Востанне цих д