Чарiвна ти
Чак Поланiк
Пенелопа Гарриган була приголомшена, коли Лiнус Максвелл, мiльярдер i коханець найрозкiшнiших жiнок, навiть не доторкаючись до неi, подарував iй неймовiрнi вiдчуття… Але невдовзi Пеннi дiзналась, що стала жертвою експерименту: саме на нiй тестували нову секс-iграшку, яка поступила до мережi секс-крамниць «Чарiвна ти». Прилад даруе жiнкам неземну насолоду… та спричинюе манiакальну залежнiсть. Але чи так це погано? Чи треба чинити опiр?
Чак Поланiк
Чарiвна ти
Ця книга е вимислом. Імена, героi, назви органiзацiй, мiста, подii – плiд авторськоi уяви. Будь-яка схожiсть з людьми (досi живими або померлими), подiями, мiсцями – суцiльна випадковiсть.
* * *
От-от з’явиться замiна мiльярду чоловiкiв
Навiть коли стався цей напад, суддя щиро клiпав очима. Присяжнi вiдсахнулися з жахом та огидою. Журналiсти щулилися вiд страху на гальорцi. Нiхто в залi засiдань не поворухнувся, щоб iй допомогти. Пальцi секретаря суду i далi сумлiнно порхали по клавiшах, нотуючи слова Пеннi:
– Люди! Вiн робить менi боляче! Будь ласка, зупинiть його!
І цi пальцi-метелики вiдбивали ii крик:
– Нi!..
Стенографiст занотував довгий стогiн, плач, зойки. А далi були благання Пеннi.
Його пальцi вистукували:
– Допоможiть!
Вони додавали:
– Досить!
Усе, певно, склалося б iнакше, якби в залi суду перебували iншi жiнки, але тут не було жодноi. За останнi кiлька мiсяцiв усi жiнки кудись зникли. Уся громадська сфера позбулася жiнок. Тi, хто зараз витрiщався на Пеннi – суддя, присяжнi, глядачi, – усi до одного були чоловiками. Цей свiт належав чоловiкам.
Секретар суду надрукував:
– Будь ласка!
А потiм:
– Будь ласка, нi! Тiльки не тут!
Крiм Пеннi, нiхто не рухався. Їi широкi штани зiбралися бiля щиколоток. Зiрвана бiлизна оголила ii перед усiма, хто насмiлювався пiдвести погляд. Жiнка пручалася, викручувалася, намагаючись вирватися. Художники в перших рядах похапцем робили замальовки ii боротьби з нападником, схоплювали найдрiбнiшi деталi подертого на клаптi вбрання, сплутаного волосся, яке шмагало повiтря. Руки з мобiльними телефонами подекуди здiймалися, щоб зробити кiлька знiмкiв або зняти пару секунд на вiдео. Здавалося, що ii благання змусили всiх присутнiх завмерти, лише ii рiзкий голос лунав у мовчазнiй залi суду. І це вже не нагадувало крик однiеi-единоi згвалтованоi жiнки – вiбруючi, мерехтливi спалахи звукiв свiдчили про те, що десь iще десятки жiнок потерпають вiд насилля. Сотнi. Цiлий свiт волае.
Вона боролася на мiсцi свiдка. Намагалася звести ноги, вiдштовхнути бiль. Вiдвела голову, силячись упiймати бодай чийсь погляд – байдуже, чий саме. Якийсь чоловiк обхопив долонями голову, затиснув вуха, мiцно заплющив очi, почервонiв, як наляканий хлопчисько. Пеннi подивилася на суддю – вiн спiвчутливо зiтхнув, але його суддiвський молоток так i не закликав до порядку. Судовий пристав втягнув голову в плечi та щось пробубонiв у причеплений на груди мiкрофон. Вiн нiяково тупцяв i здригався вiд ii крикiв, тримаючи пiстолет у кобурi.
Дехто крадькома поглядав на годинник або на повiдомлення, нiби стримуючись задля самоi Пеннi. Нiби, перш нiж волати та привселюдно спливати кров’ю, треба було лiпше подумати. Нiби i в цьому нападi, i в своiх стражданнях вона була сама винна.
Здавалося, що адвокати зiщулилися в своiх дорогих костюмах в тонку смужку. Вони енергiйно тасували своi папiрцi. Навiть ii власний хлопець сидiв, роззявивши рота вiд цiлковитоi неймовiрностi того, що на неi так брутально напали. Певно, хтось таки викликав «швидку», i невдовзi центральним проходом квапливо пересувалися лiкарi.
Схлипуючи та дряпаючись нiгтями задля захисту, Пеннi силкувалася зберiгати тяму. Якщо вдасться пiдвестися, якщо вдасться видертися з мiсця свiдкiв, вона могла би втекти. Врятуватися. У залi суду було не проштовхнутися, наче в мiському автобусi в годину пiк, але нiхто не схопив того, хто напав на неi, нiхто не спромiгся його вiдтягнути. Тi, хто стояв, зробили пару крокiв назад. Усi спостерiгачi вiдскочили, наскiльки дозволяли стiни, залишаючи Пеннi з гвалтiвником у спорожнiлiй залi.
Крiзь натовп пробилися двое лiкарiв. Коли перший