Проклята краса

Дарина Гнатко

Полтавщина, 30-тi роки XX столiття. Сiльська дiвчина Ганнуся надiлена фатальною красою, тому стае найбажанiшою нареченою. Але серед ii залицяльникiв е й одруженi чоловiки. Один iз них – агроном Павло Гребенко, який мае дружину та дворiчного сина. З часом його залицяння до Ганнусi стае настiльки явним, що селом ширяться чутки й батьки змушенi «сховати» дочку в мiстi. Там доля зводить ii з майором Дмитром Солодовим. Вони закохуються з першого погляду. Але на завадi iхньому щастю знову стае жiноча пiдступнiсть… Мимоволi Ганнуся руйнуе чужi родини, а ii краса стае справжнiм прокляттям!

Дарина Гнатко

Проклята краса

Вибiр видавця Мiжнародного лiтературного конкурсу романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА»

«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.

    Тетяна та Юрiй Логушi, засновники проекту

Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.

Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.

Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.

    koronatsiya.com

Частина перша

Ганнуся

1

Там, де невеличка рiчка Сухий Кагамлик повертае течiю до ревучих вод Днiпра, розкинулося в густих заростях очерету село Пироги, одне з багатьох сiл Полтавщини. Саме там, в убогiй хатi пiд дахом зi старого, подекуди зiгнилого очерету, що стояла на крутому схилi, майже бiля самоi рiчки, i з’явилася на свiт Ганна Микитiвна Кравецька, яка вiдразу ж стала зватися Ганнусею. Породiлля, виснажена недоiданням, постiйними хвилюваннями та тривогами, часто схилялася над колискою немовляти, довго вдивлялась у яснi очi, якi безтурботно зустрiчали ii погляд, i, зiтхаючи, шепотiла:

– Ганнусю, Ганнусю, сонечко!

Дитя у вiдповiдь мружило оченята та посмiхалося беззубим ротиком, i молода мати, ще така юна Ярослава Кравецька, зовсiм забувала в такi хвилини про те, що йде зима, що цьогорiчний недорiд пшеницi залишив родину майже голодною, що чимось треба вiддавати борги – грошi, на якi купили страшненьку стару козу, аби мати бодай краплину молока для дитини. І скiльки його було, того усього, важкого для дум, вiд чого й жити на цьому свiтi не хотiлося, та все ж доводилося терпiти, бо живим до могили не влiзеш. А iнодi залiзти хотiлося, аби тiльки не бачити життя цього важкого, яке ранiше не могло наснитися навiть у страхiтному снi. Та хiба ж думала вона, едина донька з-помiж чотирьох дiтей селищного та доволi заможного коваля Степана Роменка, що колись житиме в завалюсi, де плiснява повзала по стiнах i де зовсiм не трималося тепло, i з острахом замислюватися, а чи буде завтра що iсти, чи знову не доведеться лягати на порожнiй шлунок, слухаючи його нудотне буркотiння. І понад усе мрiяти повернутися у те лiто, коли ще були живi тато, брати та рiдна матiнка i стояла посеред села iхня чимала хата, де всього було удосталь, а потiм ураз не стало, пiсля того як трьох братiв привезли вбитими, у закривавленому ряднi, на пiдводi, у котру був запряжений вороний батькiвський кiнь. І навiть зараз, коли минуло майже три роки з того похмурого зимового дня, Ярослава добре пам’ятала, як з хати вибiгла в кофтинi мати, простоволоса та боса, упала бiля ворiт на ту пiдводу, мов птаха, що iй зламано крила, й заридала, заволала, схопившись руками за голову. А слiдком вийшов i батько, дивлячись застиглим поглядом на тiла синiв, а в глибинi очей його г