Танець янгола над безоднею

Гарфанг

Що бувае, коли душа прагне свiтла, але життя безжально кидае ii з небес на землю? Що бувае, коли серце горить коханням, але у вiдповiдь отримуе насилля i зраду? Молода киянка Альбiна прагне всього лиш бути поряд з коханим, а опиняеться у таемнiй органiзацii, якою керуе холоднокровний чорний маг. Їй потрiбно переродитися, подолати своi слабкостi, аби вижити у новiй ролi – кривавоi жрицi. Вона по-своему розумiе справедливiсть, але буде прагнути цiеi справедливостi за будь–яку цiну, навiть – власного життя.

Гарфанг

ТАНЕЦЬ ЯНГОЛА НАД БЕЗОДНЕЮ

«Вопреки тому, что уже нельзя изменить и ради того, что еще можно…»

    (Герц Филов)

ЗАМІСТЬ ПРИСВЯТИ І ПРОЛОГУ

Прочитай.

Я хотiла розпочати з того, що менi – все одно, що ти про це подумаеш, та i всi iншi також…

Неправда.

Аби дiйсно так i було, я б просто це не написала. Значить, менi це потрiбно. Навiщо? Навiть злочинцi перед стратою часом прикрашають своiми кривими лiтерами стiни в’язницi. Я не у в’язницi.

А, може, це потрiбно тобi?

Не сподiваюся, що мене хтось зрозумiе – мабуть, чекати подiбного було б наiвно. А я якраз i хочу розказати про наiвнiсть. І про те, чому вона – один iз найбiльших грiхiв.

Я довго лiкувалася вiд цiеi хвороби… Проте i зараз iнодi трапляються рецидиви. Та все ж лишаеться сподiвання, що колись я повнiстю одужаю.

Не поспiшай перегорнути сторiнку – це ти завжди встигнеш зробити. Нудноi сповiдi не буде.

Та i не збираюся я перед кимсь сповiдуватися, навiть перед тобою – лишимо суддiвську мантiю вишнiм силам, якщо iм бiльш нема чим себе зайняти.

Вважай, що перед тобою iсторiя хвороби середньостатистичноi особи жiночоi статi. Етапи трансмутацii… чи одужання? Вирiшуй на власний розсуд.

Ще одне… А американських телешоу з каскадерами люблять повторювати одну реплiку: «Не намагайтеся повторити те, що побачите, в домашнiх умовах – це небезпечно для Вашого життя i здоров'я». Буде банально, якщо я скажу щось подiбне, але якраз на звинувачення у банальностi менi абсолютно начхати. Гiрше буде, якщо ти потiм звинувачуватимеш мене в тому, що не попереджала.

Іще одне… Коли ти будеш це читати, я вже буду або дуже далеко, або досить глибоко… Це вже як менi пощастить. У будь-якому разi, якщо тобi раптом заманеться шукати десь у телефонних довiдниках чи у соцмережах Альбiну Дворецьку, попереджаю вiдразу: тi, кого ти можеш там знайти, не мають зi мною нiчого спiльного. Мабуть, не буде для тебе дивиною, що це не справжне мое iм'я, як i решта iмен, котрi зустрiчатимуться у моiй розповiдi.

Якщо ти все-таки вирiшиш читати далi, то зрозумiеш, чому.

Мабуть, це все, про що я хотiла тебе попередити.

    Альбiна

КРАПКА ПЕРША

Почерневшая листва слетает с ее объятий, оскверняя землю.

Кровью сходящая жизнь обливалась горем за ангелов, в секунду становящихся отступниками…

    (Герц Филов)

З чого почати?

Можна – з самого початку. Проте навряд чи тебе зацiкавлять перипетii та смiшнi й не дуже дитячi трагедii з життя некрасивоi слабенькоi дiвчинки, що народилася у студентки-другокурсницi.

Студентка, до речi, потiм таки закiнчила свiй педагогiчний iнститут i вийшла замiж – навiть не раз, а цiлих двiчi. А на той вiдрiзок часу, про який iтиме мова, моя мати, учитель хiмii у середнiй школi Валентина Львiвна Дворецька уже встигла давним-давно розлучитися вдруге, прогнавши зi своеi однокiмнатноi «гостiнки» дядька Сергiя – такого ж ледаря i неробу, як i дядько Андрiй – перший мамин чоловiк, якого я пам’ятала ледве-ледве. І у нашiй забитiй по саме нiкуди нехитрим скарбом «гостiнцi» ми продовжували жити уже удвох. Час вiд часу до нас приiздила тiтка Тоня – мамина старша сестра, що жила у селi на Житомирщинi разом з бабусею. Траплялося це переважно зимою, коли роботи на городах закiнчувалися i тiтка мала трохи вiльного часу. Тодi мама дещо оживала; довгими вечорами вони пили з тiткою на кухнi чай i говорили про своi жiночi теми. Теми тi цiкавили мене не вельми, як i сама тiтка Тоня – завжди нестерпно балакуча i готова теревенити вночi i вдень з ким завгодно i про що завгодно. Навiть про свою загублену з п’яницею жiночу долю…

Проте – то iхнi i