Своi… Чужi…

Людмила Когут

Їi книжковий свiт створений для друзiв, тих людей, котрi вмiють читати, думати, слухати, плакати, смiятись, спiвчувати, вiрити, довiряти, прощати, зневажати, шкодувати… В ii iрреальному свiтi поважають усi людськi почуття, крiм одного – ненавистi. Їi героi – добрi люди, i своiми дiями вони нiби промовляють до читача: – Спрямуй промiнець свого душевного свiтла туди, де пануе суцiльна пiтьма. Нiколи не шкодуй своеi щироi усмiшки i даруй тому, хто так ii потребуе. Власну зболену сльозу обережно поклади на щоки того, кому не знайомi сльози спiвчуття, можливо, вона розбудить це холодне, черстве серце i зiгрiе його. Не жалiй своеi доброти тому, хто нiколи не мав ii i за усе життя так i не навчився ii вiддавати. Подiлися своею безмежною вiрою з кожним, у кого ii немае, своею надiею пiдтримай того, хто вже почав ii втрачати, а свою гарячу любов неси i вiддай усьому свiтовi…

Людмила Когут

Своi… Чужi…

Передмова

Я розповiдаю про те сокровенне, що хвилюе розум i душу: про кохання, родину, цiкавий i складний навколишнiй свiт. Моi героi – серед нас. Їхне життя таке ж рiзнокольорове i швидкоплинне, як i в реальностi. Перед вiчнiстю всi рiвнi, i немае у свiтi такоi сили, яка б зупинила рух часу. Вiн однаково злiтае для всiх… Час справедливий –  у нього немае обраних. Шкода лише за тим, що минае вiн в усiх порiзному: у когось – пiд голоснi акорди i радiснi мажорнi звуки, а в iнших – пiд сумнi мiнорнi пiснi.

Майже як у природi, невiд’емною частиною якоi е ми, люди… Тiльки-но було по-лiтньому тепло i радiсно, а вже за хвилю – раптовий бiлий снiг суворо обнiмае красуню осiнь, а далi надходить безжалiсна люта зима, яка дае вдосталь часу для роздумiв, комусь у безрадiснi самотнi вечори, пiд тужливу пiсню хуртовини. А щасливчикам долi зима, демонiчна i непередбачувана, приховала щедрi дарунки – теплi моменти, бiля ласкавого вогнища камiна, де можна помрiяти наодинцi або побути iз щирими друзями.

Але з часом i вона, лиха бiлолиця снiгова королева, уперто сперечаючись iз весною, поволi вiдходить, i якоiсь митi, тепер уже зовсiм нiжно, востанне накривае своiм пухнастим покривалом усе навколо.

А потiм знову радiсно, i мов зненацька, наступае тепло, i ласкаве весняне сонце топить лiд душевного холоду i кригу важких думок; а далi стрiмголов вiдцiвiтае й ця квiтуча принцеса i надходить щаслива лiтня пора…

Усе, як у нашому життi – постiйний коловорот i змiни. Тiльки-но людина буяла молодiстю та красою, а не зчулась, як змарнiла i вiдцвiла, та й пережила всякого… Бо ж вiд радощiв до горя – пiвкроку, вiд багатства до бiдностi – лише мить. Скрутнi часи були, е i будуть у всiх. Але люди хапаються за останню надiю: живуть, кохають, страждають, борються…

Так i моi героi, перемагають, незважаючи на труднощi, чи зазнають прикроi поразки, але виробляють власний кодекс гiдностей i старанно передають свiй життевий досвiд i мудрiсть вiд поколiння до поколiння, навчають доброти, поваги, любовi до ближнього. Вони намагаються вселити впевненiсть, що навiть за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тiльки на власну долю, а й на подii, якi вiдбуваються навколо. Нiхто не мае права стояти осторонь i виконувати роль байдужого глядача!

Моi героi, у своiй бiльшостi, – поряднi люди, яких без лiку. Про долi, якi вони проживають, можна довго сперечатись…

Залишаю на ваш розсуд, наскiльки вони правдивi, але в будьякому разi нехай ваше спiлкування з ними буде приемним.

Я мрiю, щоб це вiртуальне знайомство було до щему в серцi реальним, щоб воно стало предметом для роздумiв, щоб ви разом пережили iхнi болi, радощi i кохання…

Своi… Чужi…

Роман

Частина перша.

Я буду вас завжди любити…

Потвора й принц, жебрак i багатiй.

Але вiдчути щастя тим лиш вдасться,

Хто створить сам його в душi своiй.

Чи злидарюеш? Чи то грошей злива?

Чи е кохана? Чи лише одна?

Перехитрити Бога неможливо:

За все воздасться кожному сповна.

    Вiталiй Іващенко

Був чудовий лiтнiй день, гостi розiйшлися i залишилися тiльки найближчi. Подвiр’я виглядало нiби пiсля вiйськових дiй – нi проiхати, нi пройти. Пiд плотом у безладi стояли кошики з нач