Смарагд
Валентина Мастерова
Людина сама обирае дорогу в життi чи може пройти лише тими шляхами, якими iй судилося? Вiдповiдь на це запитання Данило Туманич шукае протягом усього життя. Зраджений батьками, людьми, що з упередженiстю ставилися до його походження, державою, у якоi для тисяч таких, як вiн, були Афган i Чорнобиль… Вiн вижив. І став тим, хто першим ступае росяними травами, хто прокладае стежку, яка згодом стане новим широким шляхом.
Валентина Мастерова
Смарагд
Жодну з частин даного видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва
© Мастерова В. М., 2016
© DepositPhotos.com / mihtiander, a-poselenov, обкладинка, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2016
* * *
Золото душi
Є письменники, якi вриваються в лiтературу стрiмко, рвiйно, а е, якi входять тихою ходою i залишаються там, неначе й були в нiй одвiку. Саме такою е моя землячка, чернiгiвка Валентина Мастерова. Щоправда, i ii iм’я для нас, киiвських письменникiв, постало вiдкриттям воднораз, коли 1991 року стала переможцем престижного конкурсу Спiлки письменникiв Украiни «Гранослов». Це були оповiдання: Валентина насамперед i е майстром оповiдноi форми, ii оповiдання не вписуються в сучасний лiтературний постмодерн iз його жорстокiстю, кривляннями, матюками i холоднiстю. Хоч письменниця здебiльшого змальовуе жорстокiсть сучасного людського, насамперед сiльського життя, ii новели – шматки життя, людськi трагедii, щемкi й болючi до слiз, – покинутi або нелюбi дiти, нужденнi старi, охололi без любовi серця. І скiльки там нiжностi, спочутливостi, болю… У таких випадках часто кажуть – «стефаникiвськi» новели, але в Стефаника свiй свiт, свiй час, своi болi, у Мастеровоi – своi i обставини, i час, i стилiстика. Основна сутнiсть письма автора, з чого випливае все iнше, – щирiсть. Насамперед щирiсть самоi душi авторки. Я навiть сказав би – золото душi. Воно нiде жодного разу не потьмянiло, це принцип, камертон, який втримуе од фальшi, од неправди. Правда – ось вища сутнiсть творчостi Валентини Мастеровоi, що е заповiтом наших класикiв – письменник мае служити правдi.
Книга, яку ти, читачу, тримаеш в руках, роман, продовжуе ту саму тему, те саме прямування, вона вчить добра, справедливостi, прощення, якi вельми потрiбнi в нашому розшарпаному, зболеному, кримiналiзованому суспiльствi. Тут немае вигадливого, закрученого сюжету, всiляких лiтературних пiруетiв, автор iде за логiкою життя, за його плином. Це роман людськоi долi; кожна доля своерiдна, через те вона й доля. Кажуть, що кожне людське життя е романом, тiльки треба вмiло покласти його на папiр. Автор довiряе цiй логiцi, бере життя в його натуральностi, первозданностi, не уникаючи гострих кутiв, прикрощiв, не прикрашаючи життя й не возвеличуючи його штучно, вона проводить свого головного героя Данила (Данька) через всi круги сьогоднiшнього земного пекла i раю водночас. Даньку, на вiдмiну вiд його батька, Григорiя, вдаеться на тих кругах не розгубити свою душу, лишитися людиною мужньою, доброю, спочутливою. У Даньковi схрестилися двi стихii – украiнська i циганська, й вiн бере вiд них усе краще (вiд циганки баби Марiуци) i вiд своiх украiнських сельчан – сусiдiв i приятелiв. Сьогоднi ми великою мiрою втратили щирiсть, первозданнiсть почуттiв i чеснот наших предкiв, i, якщо не повернемося до них, нам буде важко жити новим життям, будувати нашу украiнську мiцну, моральну державу. На такi думки нас наштовхуе роман Валентини Мастеровоi «Смарагд».
Вiрю, ти, читачу, ще не один раз зустрiнешся з книгами Валентини Мастеровоi. Я впевнений, що отой потужний моральний, психологiчний заряд, оте ii вмiння побачити, почути основне, що потрiбно людям, чим вони живуть i мають жити, приведе ii ще не до одного успiху.
Юрiй Мушкетик
Бо що ж такого я хочу сказати, Господи, як не те, що я не знаю, звiдкiля я прийшову це, так би мовити, смертне життя чи, радше, в живу смерть?
Святий Ав