Трiщини

Василь Врублевський

Книжка малоi прози Василя Врублевського складаеться здебiльшого iз новел та оповiдань, написаних на зламi 80-х – 90-х рокiв минулого столiття, власне, на зламi суспiльних формацiй – часу занепаду i часу надiй, руйнацii заскорузлого свiту фальшивих iдеологем i з’яви паросткiв свiту нового, рiшучого вiдкидання будь-яких табу i виборювання права дихати вiльно. Вiдповiдно й твори, зiбранi у цiй книжцi, позначенi свiжiстю тематики, оригiнальнiстю сюжетних ходiв i доволi неоднозначною подекуди провокативнiстю.

Василь Врублевський

Трiщини

Текля з Марiею та ще хтось третiй

Мiнi-повiсть

1

…iть не здогадуемося чи, може, не хочемо собi в тому зiзнатися, що ми, жiнки, неймовiрно дивакуватi створiння, я б навiть сказала так: екзотичнi тваринки.

На цей останнiй Теклин реверанс Марiя дещо зарiзко пiдвела голову, таким же зарiзким жестом вiдкинула рукою пасмо волосся з-над очей i зиркнула з цiкавиною та деяким здивуванням.

– Заперечити хочеш? – спроквола, витримавши паузу, мовила Текля i, посмiхаючись самими лише кутиками пухких губ, чиркнула запальничкою.

– Нi-нi, – якось аж занадто поспiшно озвалася Марiя, – все так, все вiрно… – i за цей поспiх раптом зробилося iй нiяково i соромно.

Нiяково i соромно – перед собою…

…ця поступливiсть… з якого дива, подумалося, повинна у всьому погоджуватися? тiльки тому, що Текля старша? чи тому, що начальниця?..

… а втiм, вона добре знала: нi вiк, нi тим паче посада Теклинi у цьому випадку, в цiй ситуацii, при цiй розмовi за чашечкою гарноi бразильськоi кави не грають нiякоi ролi…

Але що ж тодi, що?

… ось вона сидить навпроти, загорнувшись у пiжаму, неквапом попихкуе цигаркою та час вiд часу вiдпивае невеличкими ковточками гарячу коричневу рiдину з порцеляновоi чашечки, – така проста, така звичайна жiнка, яких десятки, сотнi, тисячi цiею передвечiрньою порою сидить в панельних i цегляних коробках, i щонаймеше третина з них робить цiеi митi те ж саме, що й Текля; хiба що не всi насолоджуються справжньою бразилiею, але то вже деталi, то вже дрiбницi, i рiч не в тому… а в чому ж, в чому? може, в тому, що всi вони – породистi хатнi кицi, такий собi обов’язковий атрибут мiськоi квартири стандартноi квадратури, iз стандартними меблями, стандартною дерматиновою оббивкою вхiдних дверей? та й самi вони – стандартнi дружини при стандартних чоловiках…

Стоп! Кого-кого, а Теклю стандартною не назвеш нiяк! Вже навiть саме iм’я: Теоклiна Нарцисiвна за паспортом… врештi, iй якраз i мiсце на квiтнику чи в оранжереi, така вона пишна, розквiтла, вабляча… (Марiя уважнiше глянула на Теклю. Так, певно, роздивляються при знайомствi або ж пiсля тривалого нездибання).

… i справдi ж!.. досить вже таки помiтна повнота не псуе ii, навiть навпаки: додае загадковостi чи що? нi-нi, не загадковостi, швидше всього – привертае увагу i… i… i збуджуе iнтерес… так-так, саме так: ця навдивовиж рухлива попри повноту жiнка у лiжку, мабуть, справжня тигриця! коли б я була, подумала Марiя, чоловiком – нiзащо не пройшла б повз неi, не зачепивши бодай поглядом…

– Про що це ти замислилась?

Заскочена дещо зненацька, Марiя не знайшлася, що вiдповiсти, тiльки непевно знизала плечем.

– І все ж?

– Та так, нi про що.

– Нi про що? – хитрувато i трохи (так здалося) зверхньо усмiхнулася Текля. – Ану, зiзнавайся!

… зiзнаватися? в чому? нi, думки ж на те i е думками, аби бути тiльки твоiми, вони – твое i тiльки твое, едине, що належить тобi i бiльше нiкому, едине, чим ти володiеш беззастережно; можна вiддати все, можуть вiдiбрати все, але не iх…

Але Текля так хитро, так переможно (i чому саме так: переможно?) дивиться на тебе, що ти мимоволi (та нi, проти власноi волi!) всмiхаешся й покiрно, з тихим захопленням кажеш:

– Ти незвичайна жiнка!

– Я незвичайна? – мало не захлинаеться нарапт смiхом Текля. – Я незвичайна? Нi, голубко! Я найзвичайнiсiнька! – i, обiрвавши смiх, повторюе, розщеплюючи слово на склади: – Най-зви-чай-нi-сiнь-ка!

А потiм ще раз, незнано для чого:

– Най-зви-чай-нi-сiнь-ка!

Зрештою, «незнано для чого» – це так Марiя вважае. Сама ж Текля чудово знае, для чого. Так, вона чудово знае