Назад к книге «Вступ до психоаналізу» [Зигмунд Фрейд, Зиґмунд Фройд]

Вступ до психоаналiзу

Зигмунд Фройд

Найвiдомiший твiр засновника психоаналiзу!

Запропонований твiр – це популярний, та аж нiяк не спрощений виклад психоаналiтичноi теорii вустами ii автора. Ця книжка справила величезний вплив на сучасникiв i нащадкiв i вважаеться однiею з найважливiших праць автора.

Зигмунд Фройд

Вступ до психоаналiзу

Слово вiд перекладача

З огляду на те, що дане видання призначене широкому колу читачiв, у ньому подано тiльки основний курс лекцiй. З тiеi самоi причини не подано й кiлькох покажчикiв, укладених редакцiйним колективом нiмецького академiчного Studienausgabe. Крiм того, з тексту прибрано пiдготованi нiмецькою редакцiею посилання на конкретнi працi вчених, прiзвища яких Зигмунд Фройд згадуе в лекцiях (див. бiблiографiю). Посторiнковi примiтки в квадратних дужках, а також поодинокi вставленi в текст слова в квадратних дужках належать редакторам нiмецького видання.

    Петро Таращук

Передмова

«Вступ до психоаналiзу», що його я пропоную увазi громадськостi, не слiд сприймати за суперника вже опублiкованих загальнооглядових праць, присвячених цiй царинi знань (Hitschmann, «Freuds Neurosenlehre», 2. Aufl., 1913; Pfister, «Die psychanalytische Methode», 1913; Leo Kaplan, «Grundz?ge der Psychoanalyse», 1914; Rеgis et Hesnard, «La psychoanalyse des nеvroses et des psychoses», Paris, 1914; Adolf F. Meijer, «De Behandeling van Zenuwzieken door Psycho-Analyse», Amsterdam, 1915). Ця книжка – лише дослiвне вiдтворення лекцiй, що iх я прочитав протягом двох зимових семестрiв 1915/16 та 1916/17 рр. перед мiшаною аудиторiею з лiкарiв та нефахiвцiв, що складалася з представникiв обох статей.

Тож усi особливостi викладу, що iх помiтить читач цiеi книжки, можна пояснити обставинами ii виникнення. Я не мiг дотримуватися холодного стилю науковоi розвiдки, навпаки, як лектор я мусив дбати, щоб протягом майже двогодинного викладу увага моiх слухачiв нi на мить не ослабла. Потреба зважати на безпосередне сприйняття неминуче призводила до того, що окремi теми доводилось розглядати не раз, скажiмо, вперше у зв’язку з тлумаченням сновидь, а згодом удруге при поясненнi проблеми неврозiв. Інколи сам характер матерiалу не дозволяв менi вичерпно пояснити ту або ту важливу тему, примiром тему неусвiдомленого, в одному мiсцi, тож я мусив не раз пiдступати до неi i знову полишати, аж поки згодом траплялася нагода доповнити вже подане знання.

Хто обiзнаний з психоаналiтичною лiтературою, той знайде в цьому «Вступi» дуже мало iнформацii, про яку не можна було б довiдатись з iнших, набагато докладнiших публiкацiй. Проте потреба поглибити виклад i скомпонувати його частини часом змушувала автора додавати в певних мiсцях (при поясненнi етiологii страху, iстеричних фантазiй) досi ще нiде не опублiкований матерiал.

    Вiдень,

    весна 1917 р.

    Фройд

Частина перша

Хибнi дii

Лекцiя 1

Вступ

Вельмишановнi добродiйки i добродii! Менi невiдомо, що i скiльки з книжок чи з почутого знае про психоаналiз дехто з вас. Але вже сама назва мого курсу – «Початковий вступ до психоаналiзу» – зобов’язуе мене ставитись до вас так, нiби ви не знаете нiчого й потребуете докладних пояснень.

Передусiм я повинен вам сповiстити, що психоаналiз – це певний метод лiкування нервовохворих, i зразу ж подати приклад, наскiльки в його царинi майже все вiдбуваеться цiлком по-iншому, а часто i просто навпаки, нiж узагалi в медицинi. Адже в iнших галузях медицини, застосовуючи на хворому новi для нього лiкувальнi методи, ми здебiльшого приховуемо вiд пацiента труднощi, з якими вони пов’язанi, i, сповнюючи надiею, запевняемо в успiху лiкування. Гадаю, ми маемо на те право, бо таким своiм поводженням пiдвищуемо ймовiрнiсть одужання. Та беручись лiкувати невротика психоаналiтичним методом, ми поводимось iнакше. Ми вказуемо хворому на труднощi лiкування, на його затяжний характер, на зусилля i жертви, яких воно потребуе; а про наслiдки лiкування кажемо, що не можна пообiцяти чогось певного, успiх залежить вiд поведiнки пацiента, вiд його розумiння, податливост