Львiв. Кава. Любов (збiрка)
Леся Олендiй
Наталiя Гурницька
Нiка Нiкалео
Дара Корнiй
Ольга Деркачова
Iрина Хомин
Галина Костянтинiвна Вдовиченко
Вiкторiя Гранецька
Любов Долик
Тетяна Белiмова
Щемливi оповiдання вiд найкращих украiнських авторiв! Ця книга – про Львiв. Про мiсто, яке хтось знае i любить, а хтось тiльки вiдкривае для себе. Про вузькi вулички i затишнi кав’ярнi, про середньовiчну брукiвку i старовиннi споруди… Про любов. Про життя. Про людей, якi зустрiчаються, розходяться, сподiваються, вiрять, кохають, втрачають – i знову знаходять свое кохання…
Тетяна Белiмова, Ольга Деркачова, Наталiя Гурницька, Нiка Нiкалео, Любов Долик, Леся Олендiй, Дара Корнiй, Галина Вдовиченко, Вiкторiя Гранецька, Iрина Хомин
Львiв. Кава. Любов
Передмова
Львiв, Львiв, Львiв… Це мiсто нiколи не вiдпустить тебе, якщо ти хоч раз там побував. Це мiсце-казка, це мiсто-чари, це любов, i кава, i шоколад, i незмiннi пiдбори, пiдбори, пiдбори… Навiть у мороз i на кризi. Це незмiнне звертання по-львiвськи «прошу пана», i «то е перша кляса», коли щось до вподоби. Той, хто не бував у цьому старому мiстi, нiколи не збагне душу Украiни. Бо Аптекар славнозвiсного Юрiя Винничука живе тут, i Купальниця Галини Вдовиченко теж родом звiдси, а ще Мавка Дари Корнiй, хоч письменниця i не говорить про це прямо. Усi ми рiзнi, але й усi однаковi у цiй своiй глибочезнiй i палкiй любовi до нашого середньовiчно-сецесiйного мiста з його вузькими вуличками i широченними новими проспектами, з помпезною архiтектурою Горголевського i по-военному монументальним сталiнським ампiром. Не можна бути у цьому мiстi i не закохатися у нього. А закохавшись, не творити неможливо. Львову присвячено вiршi, пiснi й романи… На його вiвтар покладено долi, списано сторiнки iсторii. Вiн був збудований во славу того, чие iм’я носить, але тут ви не знайдете жодного пам’ятника Леву, лише засновнику мiста – единому Королю землi Галицькоi Даниловi Галицькому. Тому що час розставляе усе на своi мiсця, i немае на те ради, бо вiн – единий суддя.
Кожен твiр, що увiйшов до цiеi антологii, звучить лейтмотивом любовi i захоплення Львовом, Лембергом, Леополiсом, як його по-рiзному називали у рiзнi епохи. Та в усi часи вiн однаково з ароматом дощу i трав’яного чаю, як в iстинноi львiвськоi панi у рукавичках Галини Вдовиченко, i морочно-фентезiйний, як у вишуканоi та особливоi Вiкторii Гранецькоi, хоча вона i не його мешканка, i тоскно рiдний у по-дiвочому щироi i нiжноi Ірини Хомин… Львiв такий, такий… до кiнця незбагненний i по-особливому пасiонарний. Даеться взнаки понад триста рокiв Магдебурзького права… Львiв’яни вiльнi у своiх думках, у почуттях, в уподобаннях. І це робить мiсто дуже европейським i зовнi, i духом: тут е костели, церкви, i е синагога, i от-от з’явиться мечеть, адже сюди, у столицю Захiдноi Украiни, пiсля анексii Криму переселилося понад двi з половиною тисячi кримських татар. Але я не буду про полiтику. Тобто тiльки не тут!
Говоритиму лише про кохання i каву з рiзноманiтними прянощами, а може, й глiнтвейном Лесi Олендiй у свiтлi лiхтарiв i музики бароко на вуличках старого елегантно-мистецького мiста. Яке, наче героiня Любовi Долик, вабить, i кличе, i зачаровуе зовнi велично-стриманою, навiть аристократичною красою, а всерединi таким несподiвано пристрасним i розкутим нiчним життям.
Львiв – це не Ратуша i не костел Ельжбети, тим пак це не церква Святого Юра або ж новомодна «Арена Львiв»… Львiв – це його мешканцi i тi, хто щоденною працею створюе його, як тепер кажуть, iмiдж. Львiв – це тi, хто живе у ньому i творить, хто вперто iде до своеi мети, не зраджуючи його з iншими мiстами у пошуках кращоi долi. Львiв – це кохання, кава, чоколяда, це вона i вiн, i вiн, себто Львiв…
Приемного занурення у цю середньовiчну казку з присмаком ІТ-технологiй! А далi… далi може бути, адже завжди так хочеться продовження палкоi iсторii любовi.
Нiка Нiкалео
Галина Вдовиченко
Ймовiрнiсть дощу нуль вiдсоткiв
У мiстi, де Марко ще нiколи не був, на нього чекали банальнi принади. Їх не раз обiцяла йому Свiтлана: поiдемо, пропонувала, до Львова, посидимо на вiдкритiй терасi, зам