Пригоди барона Мюнхгаузена
Рудольф Эрих Распе
У цiй книжцi зiбранi дивовижно правдивi оповiдi про фантастичнi пригоди вигадника й веселуна барона Мюнхгаузена. Його невимовно смiшнi iсторii полiпшать настрiй та поведуть читачiв у свiтлий i щасливий свiт невтримноi фантазii.
Рудольф Эрих Распе
Пригоди барона Мюнхгаузена
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2010
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2010
* * *
Путiвник для веселих людей
Книжка, яку ви тримаете в руках, е унiкальною. Не тiльки тому, що вона посiла почесне мiсце в iсторii европейськоi лiтератури, а й через те, що своiм iснуванням вона завдячуе як автору, так i головному героевi. Обидва вони були реальними людьми, а серед фахiвцiв навiть досi не вщухають суперечки про те, хто ж доклався до створення «Оповiдок барона Мюнхгаузена про його дивовижнi подорожi й кампанii в Росii» бiльшою мiрою: фiлолог, знавець старосвiтства Рудольф Ерiх Распе (1737–1794 рр.) чи барон Карл Фрiдрiх Іеронiм фон Мюнхгаузен (1720–1797 рр.). Так чи iнак, але книжка мала приголомшливий успiх серед сучасникiв i не втратила його з плином часу. Безлiч авторiв ii наслiдували, а в нашi часи – неодноразово екранiзували. І не дивно: зачаровуе та майстернiсть, iз якою написано, а доти, без сумнiву, розказано у товариствi друзiв цi дивовижнi й фантастичнi iсторii про мандрiвки та пригоди, сповненi гумору та динамiки. Таке не могло залишити читачiв байдужими.
Хто ж вони, цi двое, добрi знайомi, якi впродовж багатьох рокiв пiдтримували дружнi стосунки, а потiм розсварилися через книжку, що назавжди прославила iхнi iмена? Уже самi долi цих чоловiкiв, як i долi багатьох европейцiв другоi половини бурхливого XVIII ст., можуть стати сюжетом захопливого роману.
Карл Фрiдрiх Іеронiм фон Мюнхгаузен був нащадком давнього саксонського лицарського роду. У XII ст. його далекий предок брав участь у хрестовому походi пiд проводом Фрiдрiха Барбаросси. Один iз його синiв утрапив до монастиря, звiдки його випустили за iмператорським указом. Вiд цього чоловiка на прiзвисько Мюнхгаузен (дослiвно – «монастир»), яке пiзнiше стало прiзвищем, почалася нова родовiдна гiлка. На гербi всiх Мюнхгаузенiв вiдтодi почали зображувати монаха з палицею та книгою. Серед них були вельможi, полководцi, мiнiстри, ба навiть засновник славетного Геттiнгенського унiверситету в Нiмеччинi.
Карл Фрiдрiх Іеронiм народився у маетку Боденвердер недалеко вiд Ганновера. Коли йому виповнилося п’ятнадцять – вступив пажем на службу до знатного герцога Брауншвайг-Вольфенбюттельського Фердинанда Альбрехта II. Два роки потому син герцога як наречений принцеси Анни Леопольдiвни, котрiй тодiшня безнащадна iмператриця Росii Анна Іванiвна хотiла передати владу, виiхав до Росii. Мюнхгаузеновi натомiсть припало супроводжувати його в цiй краiнi. Одначе сватання затягнулося на кiлька рокiв. Тим часом молодий герцог встиг узяти участь у вiйнах, якi вела тодi Росiйська iмперiя з Туреччиною та Швецiею, а юний паж, звiсно, всюди слiдував за ним. Лише 1739 р. вiдбулося весiлля герцога Антона Ульрiха з Анною Леопольдiвною. А Мюнхгаузен, звiльнений вiд обов’язкiв пажа, вступив корнетом до Брауншвайзького кiрасирського полку i вже за рiк став поручником та командиром першоi елiтноi роти кiрасирiв.
Однак 1741 р. владу в Росii захопила Єлизавета, донька Петра I. Принца Антона Ульрiха з дружиною ув’язнили у Ризькому замку. Мюнхгаузеновi, за iронiею долi, довелося бути стражем своiх колишнiх вельможних покровителiв. Його кар’ера, що так блискуче почалася, раптово стала занепадати. Попри репутацiю бездоганного офiцера, наступне вiйськове звання барон iз величезними труднощами здобув лише 1750 р. Але ще задовго до цього Мюнхгаузен мав нагоду командувати почесною вартою, яка зустрiчала наречену спадкоемця росiйського престолу – Софiю- Фрiдерiку Ангальт-Цербстську, майбутню iмператрицю Катерину II.
У 1752 р. барон, узявши на рiк вiдпустку вiд служби, повернувся до рiдного Боденвердена – провiнцiйного мiстечка, яке впродовж кiлькох столiть р