Що ховаеться у сутiнках
Антология
Ричард Чизмар
Пориньте у справжне жахiття! Десятьох майстрiв горору – Кiнга, Страуба, Партриджа, Кетчама, Гормана, Баркера, Фримана, Лiттла, Келлi, Тема – зiбрано пiд однiею обкладинкою з единою метою: полоскотати вашi нерви! Пiд час читання залишайте свiтло ввiмкненим, бо не раз i не два вам здаватиметься, що поруч iз вами хтось е… Може, це лялька Доллi з однойменного оповiдання чи дiвчинка з «Миттевоi вiчностi», яку може бачити лише одна людина?…
Збiрка
Що ховаеться у сутiнках
Обережно! Ненормативна лексика!
Присвячуеться Бiллi i Ноа, моiм двом улюбленим iсторiям…
Ричард Чизмар
Вимикайте свiтло
Сталося це в груднi 1988-го: Джордж Буш тiльки-но обiйшов Майкла Дукакiса на президентських виборах. «Лос-Анджелес Доджерс» iз пiтчером Орелом Гершайзером обiграли в п’яти iграх «Окленд Атлетикс» i здобули перемогу у Свiтовiй Серii. Бiля кiнотеатрiв стояли черги охочих подивитися на Тома Круза i Дастина Гоффмана у фiльмi «Людина дощу». Списки бестселерiв очолювали «Кремлiвський кардинал» Тома Кленсi i «Цариця проклятих» Енн Райс. Найбiльш обговорюваними книгами жанру стали «Мовчання ягнят» Томаса Гарриса i «Коко» Пiтера Страуба.
Менi було двадцять два. І я вирiшив видавати журнал пiд назвою «Танок на цвинтарi».
Тодi я вивчав журналiстику в Мерилендському унiверситетi i продавав короткi похмурi розповiдi будь-яким видавництвам, якi iх приймали. Деякi з них були професiйними i серйозними, багато iнших – не дуже. І ось одного разу, натхненний пишнiстю журналу «Шоу горору» (The Horror Show), який Девiд Сильва видавав самотужки, я поставив собi запитання, з якого починаються майже всi моi найбожевiльнiшi iдеi: чому б нi?
Чому б не ухопити бика за роги i не почати видавати журнал, у якому публiкувалися б i досвiдченi професiонали, i талановитi новачки?
Чому б не видавати той тип похмуроi лiтератури на перетинi жанрiв, який менi самому подобаеться читати i складати: горор, саспенс, детектив?
Чому б не видавати художнi твори поруч з iнтерв’ю, оглядами книжок i жанровими коментарями?
Чому б не почати збирати оповiдання пiд час лiтнiх канiкул i не запланувати випуск першого номера за пiвроку, у груднi?
Чому б не спробувати створити щось справдi особливе?
Мене абсолютно не хвилювали анi брак досвiду, анi безгрошiв’я, нi вiдсутнiсть бiзнес-плану.
Мрii – доля смiливцiв i дурнiв. Прохання до боягузiв: не турбувати.
Чому б нi, чорт забирай?
Я вже згадував, що менi було двадцять два?
Перший випуск «Танку на цвинтарi» мав лише сорок вiсiм сторiнок. У ньому була дюжина оповiдань, дюжина вiршiв та iнтерв’ю з Девiдом Сильвою, обкладинку та iлюстрацii виконав Бiлл Корон. Мушу зауважити, що Бiлл був моiм сусiдом по кiмнатi, другом дитинства i единим хлопцем серед знайомих менi на той час, хто умiв малювати. Досi пам’ятаю, як вiн малював внутрiшнi iлюстрацii просто на зверстаних сторiнках тексту, роздрукованих на принтерi. Передню обкладинку вiн намалював, сидячи за обiднiм столом, поки я кидав над його головою дротики в мiшень, щокiлька хвилин нервово перевiряючи, як посуваеться робота. Ще пам’ятаю, як ми з Бiллом натиснули кнопку «ДРУК» у комп’ютернiй лабораторii Мерилендського унiверситету i дали драпака з кiмнати. Розумiете, над принтером висiло велике оголошення, на якому було чiтко написано: «Понад 10 сторiнок за раз не друкувати». Тодi лазернi принтери працювали досить повiльно, тому можна i не казати, що iншi студенти не носили нас на руках, коли ми поверталися за годину забрати своi дев’яносто шiсть сторiнок. Усе правильно, ми друкували двi копii. Ми ж не дурнi.
Може, у першому випуску i було лише сорок вiсiм сторiнок, але його виходу передували тисячi годин роботи. Написання та вiдправлення запитiв. Телефоннi дзвiнки. Читання оповiдань. Вiдхилення оповiдань. Вимолювання оповiдань. Спроби продати рекламне мiсце. Оплата реклами в iнших виданнях як намагання зiбрати кошти на друк. Дизайн внутрiшнiх сторiнок. Ми не мали анi путiвника, анi дорожньоi карти – лише те, що iснувало в моiй головi. Майже все народжувалося завдяки натхненню, уявi й завзятостi. Ми робили помилки i вчилися на них.