Замогильнi записки

Франсуа Рене де Шатобрiан

Франсуа Рене де Шатобрiан (1768–1848) – вiдомий французький письменник, «батько романтизму», державний дiяч, що виступав проти Наполеона, давав поради Людовiку XVIII, вiдмовлявся вiд спiвпрацi з iншим французьким королем – Луi-Фiлiпом (незважаючи на настiйливi прохання) i виконував таемнi доручення матерi вигнаного спадкоемця престолу – герцогинi Беррiйськоi.

«Замогильнi записки», якi Шатобрiан дозволив опублiкувати лише пiсля своеi смертi, – за жанром звичайна автобiографiя, та водночас це грандiозна iсторична хронiка, в якiй iдеться про один з найбурхливiших перiодiв в iсторii Францii (Революцiя, Імперiя, Реставрацiя, Сто днiв, друга Реставрацiя, Липнева монархiя), змальовано портрети Мiрабо i Лафаета, Талейрана i Наполеона, описано Нiагарський водоспад i швейцарськi Альпи, Лондон 1794-го, Рим 1829-го i Париж 1830 року…

Франсуа Рене де Шатобрiан

Замогильнi записки

«Наше все» французькоi лiтератури

Двадцять рокiв тому, вперше потрапивши на Паризький Книжковий Салон, я звернув увагу на те, що у Францii немае будь-якого значного видавництва, яке б у своiй дiяльностi не зверталося до творчостi Франсуа Рене де Шатобрiана (1768–1848). Тут були i дешевi видання його повiстей та романiв у м’якiй обкладинцi, що досi входять до шкiльноi програми («Атала», «Рене» та iншi), важкi коментованi томи його духовних творiв («Генiй християнства» i «Мученики»), видання його перекладiв (наприклад, «Втрачений рай» Мiльтона), вiршiв, численних дорожнiх нотаток i бiографiй його сучасникiв. І, звичайно, окремо стоять багатотомнi видання у шкiряних палiтурках ручноi роботи його мемуарiв – «Замогильних записок». Це видання репрезентуе лише фрагменти багаторiчноi працi письменника, ми не можемо вмiстити в одну книгу 12 томiв мемуарiв людини, яка брала бiльш нiж активну участь у життi французького суспiльства, починаючи вiд служби в армii з 1788 року, перед самою Революцiею, i до виходу у вiдставку в 1829 роцi з посади мiнiстра закордонних справ i вiдмови пiсля Липневоi революцii вiд титулу пера Францii. Мiж цими датами були i спiвчуття Революцii, i вiд’iзд до Америки, подалi вiд насильства, що запанувало у Парижi, i повернення, що завершилося важким пораненням у бою, у складi армii роялiстiв, i тривала емiграцiя в Англii, i наступне повернення на батькiвщину пiсля оголошеноi Наполеоном амнiстii, дипломатична й адмiнiстративна кар’ера, жорстка критика режиму i подальша опала. Його памфлет «Про Бонапарта та Бурбонiв», написаний перед крахом Наполеона, котрий став бестселером на книжковому ринку того часу, за словами Людовiка ХVIII, коштував цiлоi армii. Двiчi мiнiстр, тричi посол Францii у столицi свiту, багато разiв опозицiонер i нещадний критик влади, Шатобрiан у 1830-му остаточно розiрвав з активною полiтикою i у поважнi 62 роки повернувся у лiтературу. Вiн близько був особисто знайомий з усiма поколiннями французьких полiтикiв вiд Наполеона i до прихильникiв узурпатора Луi-Фiлiпа, був учасником подiй, i, безумовно, його мемуари (а першi роздiли були написанi ще в 1810 роцi) могли стати iнформацiйною бомбою в суспiльствi того часу, зруйнувати кар’ери тих, хто стояв бiля керма Францii в тi роки. Вiн був небезпечний сам для себе як носiй таемниць свого часу i прийняв рiшення не публiкувати своi «Записки» за життя. Первинне бажання закрити текст вiд нащадкiв на 50 рокiв пiсля смертi було змiнено важким матерiальним становищем Шатобрiана, який вiдмовився вiд титулу пера i чималого грошового забезпечення, яке цей титул передбачав. З цiеi ситуацii вiн знайшов дотепний вихiд. У 1836-му, в 68 рокiв, вiн продав права на посмертне видання своiх «Замогильних записок» видавцям Деллуа i Сала, що створили спецiальне акцiонерне товариство, яке сплатило 156 000 франкiв на покриття боргiв Шатобрiана, а також виплачувало письменнику чотири роки пiсля цього гонорар за написанi новi частини по 12 000 франкiв на рiк, а потiм – по 25 000 франкiв на рiк до самоi смертi автора. Та й тут Шатобрiан переграв долю, переживши бiльшiсть акцiонерiв. Акцiонерне товариство, що практично розорилося, змушене було продати право п