Шаленi шахи

Олена Литовченко

Тимур Литовченко

Історiя Украiни в романах

Що наше життя? Гра!.. Для одних – карколомна шахова партiя, для iнших – протиборство держав i князiвств, владних осiб та спадкоемцiв величезних станiв, католикiв та православних. Настав час розпочинати чергову партiю. У великiй грi життями, немов живi шаховi фiгури, зiйшлися князi Василь-Костянтин Острозький i Дмитро Сангушко, княгинi Беата Костелецька-Острозька i Гальшка Острозька, очiльники перших козацьких повстань Криштоф Косинський i Северин Наливайко зi своiм братом Дем’яном, королi Стефан Баторiй i Сигiзмунд ІІІ Ваза, королева Анна Ягеллонка, полководець Станiслав Жолкевський.

Тимур Іванович Литовченко, Олена Олексiiвна Литовченко

Шаленi шахи

Частина І

Загублений спадкоемець

Шахова партiя № 1

Сила королеви

Пiвнiч Італii, кiнець першоi чвертi XVI столiття

Розташований у центрi невеличкого гiрського озера затишний крихiтний острiвець, яких у цiй мiсцевостi безлiч, виглядав особливо розкiшно i святково. Сьогоднi там чекали надзвичайно важливого гостя, який мав зiграти з хазяiном партiю в шахи.

Втiм, розенкрейцери[1 - «Орден Троянди iХреста» – теологiчне таемне релiгiйно-мiстичне товариство, що iснувало в Європi у XV–XVII столiттях (тут i далi – прим. авторiв).] нiколи не затiвали нiчого заради простоi забавки, а до будь-якоi справи пiдходили грунтовно. Про проведення чергового змагання гравцiв сповiщали мiнiмум за мiсяць. Єдиною поважною умовою неявки на турнiр визнавалася тiльки смерть намiченого учасника. Точнiсть цiнувалася чи не вище вiд усього: гiсть зобов’язаний був прибути на мiсце зустрiчi не ранiше й не пiзнiше трьох хвилин пiсля зазначеного в запрошеннi часу.

Пишнiсть та урочистiсть прийому виходили за всi межi, якi тiльки могла намалювати найпалкiша людська уява. Зате й господар, i гiсть могли прийти на гру в якому завгодно вбраннi: вiд простого та зручного, зовсiм домашнього, до найвишуканiшого.

Як правило, турнiр надовго не затягувався: гра, пророцтво (або ж вирок – кому як подобалося!) i вишуканий обiд на додачу.

На нинiшню гру гiсть з Англii прибув ще напередоднi пiзно ввечерi, саме ж змагання було призначене на раннiй ранок. Вiзитера з нетерпiнням очiкував не надто знатний iталiець, заможний i причепурений, але не без елегантностi. Хазяiн був лiтнiй, рокiв сорока п’яти, гладкий, осадкуватий, темноволосий, широкоплечий, з непропорцiйно великою головою й крупними рисами обличчя. Загалом, не красень, але надзвичайно чарiвний! Практичнiсть i кмiтливiсть батька, емоцiйна чуйнiсть матерi – от i вся спадщина, що дiсталася цiй людинi вiд предкiв. Решти життевих благ вiн домiгся сам, тому пишався й нажитим багатством, i чудовим замком, що придбав за кругленьку суму разом з титулом i гербом в одного бездiтного аристократа, що розорився. І все-таки перед представниками родовоi аристократii iталiець у глибинi душi тремтiв…

Саме тому, довiдавшись вiд челядникiв, що його суперник – молодий, веде свiй родовiд чи не вiд самого Карла Великого[2 - Засновник династii Каролiнгiв, iмператор Заходу з 800 р. вiд Р.Х.] й мае грандiозний статус, хазяiн занервував. Шкода, що за правилами турнiру гравцям заборонялося бачитися напередоднi зустрiчi! Таким чином, вони не могли заздалегiдь скласти безпосередне уявлення один про одного – а що може бути небезпечнiшим вiд невiдомого супротивника?!

Італiець розумiв одне: англiець молодий, а молодiсть – амбiтна й енергiйна. Чверть столiття тому вiн легко вiдiграв титул Великого Майстра Шахiв (а якщо простiше – гросмейстера) в одряхлiлого iспанського гранда. І саме молодiсть та жага успiху принесли перемогу iталiйцевi. Вiн був наполегливий, рiшучий i нi на краплю не боявся доволi сильного шахiста-iспанця. Партiя завершилася «вiчним шахом», але оскiльки пiд ударом опинився король супротивника, жадана перемога в пiдсумку дiсталася iталiйцевi. Тодi ж переможець зробив пророкування, яке згодом блискуче пiдтвердилося. І от настала його черга захищати титул вiд зазiхань нового претендента…

Ранок був тихим i ясним, з озера вiяв легкий прохолодний вiтерець. Розкiшний палац потопав у зеленi смарагдових галя