Киiвськi бомби
Андрей Анатольевич Кокотюха
1907 рiк. У Росiйськiй iмперii – конституцiйний переворот. Влада широким фронтом наступае на громадянськi права та свободи людей. У вiдповiдь звучать пострiли та летять саморобнi бомби. Киiв тих часiв стае ареною бойових дiй. Тут, немов гриби, виростають бойовi органiзацii, чиi дii вже не пiдпорядкованi единому центру.
Андрiй Волох, молодий украiнець, вигнаний з унiверситету за участь у протестах, теж бере до рук зброю. Тепер вiн – Полтава. І його подальша доля тiсно переплiтаеться з радикальним ватажком бойовикiв Залiзняком, професiйним терористом Штерном, жандармським ротмiстром Пiдвисоцьким та Фаiною – вдовою страченого революцiонера, котра прагне помсти. Але чи в повнiй мiрi прийнятнi iдеi тотального терору для таких, як Полтава? Тим бiльше якщо терор – зброя не лише бойовикiв, а й влади, яка з ними бореться…
Андрiй Анатолiйович Кокотюха
Киiвськi бомби
Вступне слово
«Якщо однi беруть, то чому б не мали брати iншi?»
Це iсторичне запитання належить нiмецькiй принцесi Софii Августi Фредерицi Ангальт-Цербст-Дорнбурзькiй, на той момент – росiйськiй iмператрицi Катеринi ІІ. Поставлене воно було напередоднi подii, що стала найбiльшою геополiтичною катастрофою в Європi свого часу.
Подiя та до сьогоднi описуеться в науковiй лiтературi нейтральним термiном «подiли Речi Посполитоi». «Рiч Посполита» (лат.: Res Publica, польськ.: Rzeczpospolita, рос.: Речь Посполитая) в перекладi на сучасну украiнську не що iнше як «Спiльна справа». «Спiльна справа» трьох народiв – руського, литовського та польського. Полiтичний провiд цих народiв i утворив Рес Публiку – «двоедину державу трьох народiв», яка проiснувала майже 300 рокiв i справила колосальний вплив на розвиток тогочасних украiнцiв, литвинiв, полякiв, евреiв та iнших народiв, якi споконвiку жили на тих землях.
Вiд 1772 р. iх iсторiя, так само як i iсторiя единого до того моменту руського народу, розпадаеться на двi. Перша – ДО окупацii iмперiями Гогенцоллернiв, Габсбургiв та Романових. Друга – ПІСЛЯ неi.
Упродовж 1772–1795 рр., тобто впродовж життя одного поколiння, Росiя окупувала 462 тис. км
територii Рес Публiки (порiвняйте: вся територiя сучасноi Украiни дорiвнюе 603 тис. км
), на якiй тодi мешкало 5,5 млн людей.
Загарбавши тi землi, росiйськi окупанти негайно зiштовхнулися iз фундаментальними проблемами, про iснування яких навiть не здогадувалися. Вся iсторiя наступних пiвтора столiть – це iсторiя авантюрних, безглуздих спроб унiфiкувати порядки, що iснували на окупованих територiях, iз росiйськими. Сiм росiйських iмператорiв – вiд Катерини ІІ до Миколи ІІ – застосовували кожен свою унiфiкацiйну, репресивну практику щодо мiсцевого люду. Всi спроби «пiдiгнати» «своiх» окупованих пiд ординськi стандарти завершувалися з однаковим неуспiхом. Уся пiвторастолiтня iсторiя окупацii сучасних украiнських земель романовською монархiею – це кiнець кiнцем iсторiя заперечення права окупованих народiв на мовну, культурну, нацiональну iдентичнiсть, на самостiйний нацiональний, культурний, релiгiйний розвиток, на свободу економiчноi дiяльностi, свободу пересування, права вчитися рiдною мовою…
Масова прихована нелояльнiсть окупованих до окупантiв перейшла у вiдкриту фазу в останнiй рiк Першоi свiтовоi вiйни. Кривава Громадянська вiйна 1917–1921 рр. винищила без залишку можливостi сталого продуктивного розвитку населення окупованих загиблим царатом територiй. Зруйнувала впень фундаментальнi нарiжнi цивiлiзацiйнi каменi – iдеi Бога, Права, Закону, Моралi, гiдностi людини та ii права на приватну власнiсть. Та вiйна мала наслiдком i встановлення новiтнього людоiдського режиму. Впродовж якихось 30 рокiв комунiстична нелюдь буквально з’iла з украiнськоi землi 20 млн ii мешканцiв, яких у 1917 р. налiчувалося майже 30 млн.
Про те героi Андрiя Кокотюхи тодi знати не могли. Двi iсторii представникiв двох народiв, iсторii украiнцiв та евреiв, iсторii життя i смертi, яку врештi-решт подолала Любов, – основний стрижень нового роману знаного письменника i журналiста. За всiеi своеi нiбито «штучностi» розказана Андрiем iсторiя е реальною iсторiею 30 м