Кращi твори (збiрник)
Леся Украiнка
«Одним iз перших, хто збагнув свiтову велич творчого генiя Лесi Украiнки, був Михайло Грушевський. У вступному словi до матерiалiв, опублiкованих у «Лiтературно-науковому вiснику» за 1913 р. i присвячених пам’ятi письменницi, вiн писав: „…Вже першi 10–15 лiт поставили ii в першi ряди сучасноi поезii. Одначе тiльки в останне п’ятилiття починаеться сей величезний, нестримний поступ ii, якийсь титанiчний хiд по велетенських уступах, не рушених нiякою людською ногою, де кождий крок, кождий твiр означав нову стадiю, вiдкривав перед очами громадянства нашого все новi перспективи мислi, все новi обрii образiв. Глубоко нацiональна в своiй основi, всiм змiстом своiм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашоi людини в теперiшню переломову добу, ся творчiсть переводила iх на грунт вiчних вселюдських змагань, уясняла в iх свiтлi й зв’язувала з одвiчними переживаннями людськости […] В iнших обставинах, нiж ми живемо, ii твори переходили б в вибранi круги свiтовоi iнтелiгенцii, знаходили б тут тонких цiнителiв i адептiв […] Смерть перервала сю путь у вселюдськi простори. Але для нашого письменства i те, що вона встигла дати, зiстаеться вiчним даром, новою стадiею розвою, iсторичним моментом в нашiм культурнiм, нацiональнiм поступi“…»
Леся Украiнка
Кращi твори
© Скупейко Л. І., упорядкування, вступна стаття та примiтки, 2012
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля, видання украiнською мовою, 2012
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2012
* * *
Леся Украiнка: «Я маю в серцi те, що не вмирае!..»
Одним iз перших, хто збагнув свiтову велич творчого генiя Лесi Украiнки, був Михайло Грушевський. У вступному словi до матерiалiв, опублiкованих у «Лiтературно-науковому вiснику» за 1913 р. i присвячених пам’ятi письменницi, вiн писав: «…Вже першi 10–15 лiт поставили ii в першi ряди сучасноi поезii. Одначе тiльки в останне п’ятилiття починаеться сей величезний, нестримний поступ ii, якийсь титанiчний хiд по велетенських уступах, не рушених нiякою людською ногою, де кождий крок, кождий твiр означав нову стадiю, вiдкривав перед очами громадянства нашого все новi перспективи мислi, все новi обрii образiв. Глубоко нацiональна в своiй основi, всiм змiстом своiм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашоi людини в теперiшню переломову добу, ся творчiсть переводила iх на грунт вiчних вселюдських змагань, уясняла в iх свiтлi й зв’язувала з одвiчними переживаннями людськости […] В iнших обставинах, нiж ми живемо, ii твори переходили б в вибранi круги свiтовоi iнтелiгенцii, знаходили б тут тонких цiнителiв i адептiв […] Смерть перервала сю путь у вселюдськi простори. Але для нашого письменства i те, що вона встигла дати, зiстаеться вiчним даром, новою стадiею розвою, iсторичним моментом в нашiм культурнiм, нацiональнiм поступi»[1 - Грушевський М. Пам’яти Лесi Украiнки // ЛНВ. – 1913. – Т. 64. – Кн. 10–12. – С. 10–11.].
Леся Украiнка (справжне iм’я – Лариса Петрiвна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в Новоградi-Волинському. Їi мати – Ольга Петрiвна – походить iз роду Драгоманових i доводиться рiдною сестрою Михайловi Драгоманову. Згодом вiдома як украiнська письменниця i громадська дiячка (лiтературний псевдонiм – Олена Пчiлка), вона вiдiграла провiдну роль у формуваннi лiтературних iнтересiв своiх дiтей, зокрема Лесi та ii старшого брата Михайла. Батько – Петро Антонович Косач – був родом iз Чернiгiвськоi губернii, закiнчив Киiвський унiверситет, здобувши юридичну освiту, брав участь у дiяльностi «Староi громади» (разом iз М. П. Драгомановим, В. Б. Антоновичем, П. Г. Житецьким, М. В. Лисенком, М. П. Старицьким та iн.), служив високопосадовцем (головою з’iзду мирових посередникiв) «по крестьянским делам» i, хоч, за його словами, не був «огнепоклонником», усiляко пiдтримував, зокрема й фiнансово, лiтературнi захоплення своеi родини.
За спостереженнями Ольги Косач-Кривинюк, молодшоi сестри Лесi Украiнки, з усiх шiстьох дiтей вродою й вдачею Леся найбiльше була подiбна до батька: такi самi риси обличчя, колiр очей i волосся, середнiй зрiс