Назад к книге

Вибранi вiршi

Ципрiан Норвiд

«Вибранi вiршi» Ципрiана Норвiда – добiрка, до якоi увiйшли однi з найвiдомiших поезiй автора***. Лiричний герой цих творiв вдаеться до самоаналiзу, розмiрковуе над долею рiдного народу. Переклад поезiй був здiйснений видатним украiнським митцем Дмитром Павличком.

Ципрiан Норвiд

Вибранi вiршi

(1821—1883)

САМОТНІСТЬ

Незрушна тишина – лиш поколише сiть

Павук, i за вiкном прошелестять тополi.

І легко дихати в цiм домi, як на полi,

Де гамiр не злiта думкам навперестрiть.

Немов стражденний раб, що вирвався з неволi,

Знов чуе до життя в погаслiм серцi хiть,

Так я почав красу мовчання розумiть,

Увiльнений з тортур докучливоi долi.

Допоки серце нас не може поеднать, —

Нi спiльних дум, анi ясних понять,

І слово мовиться нiкчемне i студене.

Даремно щедро так тече нектар питва:

Все муки – пiсня, смiх, розмова нежива;

Я лиш тодi живу, як думка вiльна в мене.

ПІСНЯ НАШОЇ ЗЕМЛІ

Et aux horions l'on verra qui a meilleur droit…[1 - І в битвi буде видно, хто мае бiльше право… (Франц.). (Прим. перекладача).]

    Жанна д’Арк

1

Де шибениця свiтиться остання,

Моя столиця там, мое страждання,

Мiй вiчний люд.

Вiд Сходу – мудрiсть брехень i темнота,

Карання канчуки i потрiск злота,

Трутизна й бруд.

На Захiд – знань олжа, в блискотне втеча,

І правди формалiзм, i порожнеча,

Й страшна пиха.

На Пiвнiч – еднiсть Заходу i Сходу,

На Пiвдень – сумнiви надiй, народу

Бiда лиха.

1

Отож, чи маю впасти пiд копита,

Закривши очi, нiби градом збита

Первотрава?

Чи маю вгору викидати плечi

До ледь зорi й не вiдати, до речi, —

Сон чи ява?

Я – на вулканi острiв; не мiмози

Збирають тут, а чорну кров i сльози,

Як виноград!..

Що випалить вогонь з мойого лона?

Куди сповзе? Де наша оборона? —

Я знати б рад!

З

Як духу ткань ти розiрвеш до краю,

Я, глупий слов’янин, тебе чекаю,

О Заходе!

З тобою, Сходе, ми вздримось, як згине

Остання совiсть – проголос людини

В твоiм огромi.

Мене полюбиш, Пiвдню! – любиш силу,

А Пiвнiч обмину я, мов могилу,

І встану сам.

Терпiння – моя власнiсть.

Сльози й болi.

Тому народам, що встають з неволi,

Братерство дам.

AERUMNARUM PLENUS[2 - Гiркоти повен (лат.). (Прим, перекладача).]

Чом я впадаю в настроi засмутнi,

Чи я спiвати б мав – чи свiт i час?..

Ох, я ж бо знаю стрiй тiеi лютнi,

В котру заплiвся духом кожен з нас.

І знаю, кожна радiсть мае друга

Скорботного, i знаю, що кляну

Й благословляю разом, що прислуга

Є в кожного, хто став на твердь земну.

Чом я сумую? – бо не рад смутити,

Нести перед собою тiнь брехнi,

Щоб те сховати, що не смiе жити,

Що неможливо витяти на пнi.

Сумую, бо не вiдаю, чи буде

Навiки людськостi брудний потiк

Комедiею зла, чи завжди люди

Казатимуть, сплючи: «Такий наш вiк!»

Сумую, аж до костi, аж до серця,

Вiдлюднюеться все буття мое,

І я не знаю, чи в акорд вкладеться

Те, що в менi ще людськiстю жие…

Не знаю, чи не вiдати я зможу,