Назад к книге

Чортова пригода

Марко Вовчок

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Чортова пригода» Марка Вовчка – гумористичне оповiдання про чоловiка, який зустрiвся з нечистою силою***. Чорт у творi не е уособленням зла, вiн скорiше виглядае кумедним i жалюгiдним. Бiда чоловiковi, коли жiнка мае змiiну та вередливу натуру – така основна думка оповiдання «Чортова пригода» Марка Вовчка. Перу автора також належать iншi прозовi твори, зокрема, «Чумак», «Чари», «Сестра тощо.

Марко Вовчок

ЧОРТОВА ПРИГОДА

(Твiр присвячено Т. Г. Шевченко)

Доводите ви менi, що про чорта тiльки пославка, а нiхто того чорта зроду не бачив? Не ручiться, заждiть трохи, – бо я його бачив. Еге ж! Бачив на своi власнi очi, оце як вас бачу.

Не ймете вiри? Може, думаете: поязичився Свирид Костомаха! Коли така ваша, братiки, думка, то дуже ви помиляетесь. Що й казать, на Божому свiтi усього досхочу – не бракуе теж i молодцiв-брехунiв, що збрехати iм за превеликi ласощi, а забожитися – як Сiрку муху з’iсти. Знав я i таких, що в живii очi тобi бреше, як шовком шие – хоч би моргнув, вражий син! Та Свирид Костомаха не того тiста книш. Мiй батько – хай над ним земля пером! – не брехав i синовi не звелiв. Та й скажiть менi, будь ласка, яке там добро з тiеi брехнi? Чували, може, i ви, що брехнею свiт перейдеш, та назад не вернеш. А йди правдою, то скрiзь тобi шляшок битий – чи тудою, чи сюдою, чи на схiд сонця, чи на захiд. Я, щоб ви знали, провiдав того свiта – був, як то кажуть, у бувальцях. Чого-то я не чув, чого-то я не бачив? Чого не траплялось, чого не доводилось! І не сказати, i не змалювати! Що вам оце в дивовижу, то менi в обiдень, що вам чудно та дивно, то менi воно так, як в борщi сало, або улiтечку травиця, а на Водохрещi мороз. Примiром кажучи, якби вам той чорт пострiчався, то у вас з переляку, мабуть, очкур би луснув, а я стрiв, то менi й за ухом не засвербiло: чортяка, то нехай i чортяка, страшний, то нехай i страшний… Не в такому горщику наварювали, та дякувати Богу – ошамненько виiдали.

Еге ж, бачив я його добре – не назирком, а так, як оцю чарку, що передо мною. Якби примiг малювати, то намалював би вам i рiжки, i копитце.

Щоб то менi його не розгледiти, поплiч з ним сидючи та слухаючи, як вiн на свое лихо нарiкае… І добре я його бачив i дiзнав, яка йому сталася пригода. Може б, йому й раду дав, якби не дурна його голова.

Та, мабуть, нiкуди вже дiтись, треба усе з зачала i до ладу вам розказати. Слухайте ж, як було дiло.

Може, чули ви, як позаторiк весною я у недiлю вранцi опинивсь в проваллi попiд греблею?

Пiд тую недiлю я присмерком гуляв коло своеi хати. Гапка, бачте, заходилась хату бiлити, та «не лiзь», каже, «попiд руки, гуляй отутечки, поки впораюсь». Я гуляв. Отака гулянка, та ще як чоловiковi на думку яка-небудь прикрость навертаеться, не розважае. Покружив я, покружив коло хати, та й натрапив на стежку до греблi: одвiдаю кума Демка Пелипаса.