Чари

Марко Вовчок

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Чари» Марка Вовчка – оповiдання, у центрi якого – любовний трикутник. Хима кохае Тимоша, та вiн сватае iншу***. Засмучена дiвчина знаходить знахарку, стае вiдьмою i розлучае Тимоша з Оленою. Для твору характернi морально-етичнi мотиви, перу автора належать iншi подiбнi твори, зокрема, оповiдання «Чумак», «Не до пари» та iн.

Марко Вовчок

ЧАРИ

І

Давня то давнина, а наче вчора дiялось. Молодi лiта – сказано: шо замолоду чуеш або бачиш, до кiнця воно тобi привиджуеться. Стара бабуся, було, розказуе нам, дiвчаткам, прядучи вовну, а ми, звiсно, наче тобi душею всяке слово вбачаемо, як то колись було на свiтi, якii дива творилися колись-то.

Жив собi старий козак Задорожко з жiнкою (розказуе, було, бабуся). Дав iм Господь викохати собi сина, як сокола. Такий же то вирiс козак з його хороший! Що до коня, що до зброi, що до звичаiв, мовляв, лицарських! А то ж i дома щира була в його душа до всiх! Батька й матiр шанував i поважав – сказати. Старi тiшаться та радуються своею дитиною, та дякують Господовi.

Дожив вiку свого старий Задорожко, позвав Господь до себе. Поблагословив вiн сина й жiнку, наказав не журитись, хороше поховати його та й спочив навiки.

– Годi плакати, мамо, – вмовляе Тимiш стару неньку. – Се ви Бога гнiвите.

– Дитино моя кохана! Як же менi сльози впинити, коли самi з очей ринуть? Я прожила веселий вiк молодий з ним тихо та любо, i ось довелось на старостi лiтях осиротiти! Куди не гляну по хатi, чи в садку, чи на дворi, – все його згадаю.

– Вже час менi до роботи, мамо, – скаже, було, Тимiш. – Пiду та й вас проведу до сусiдки Ганни, як маете тут самi побиватись.