Назад к книге «Скарб» [Олекса Стороженко]

Скарб

Олекса Стороженко

«Скарб» Олекси Стороженка – фiлософське оповiдання про справжнi цiнностi. Павлусь – единий улюблений син, вередливий i ледачий, пещений батьками. Вiн живе у свое задоволення, нi про що не турбуеться, не засмучуеться, коли не стае його батькiв. Навiть кинутий до нього у вiкно здохлий хорт перетворюеться на монети. У чому ж щастя, i чому так щастить нездарам? Цi питання в оповiданнi Олекси Стороженка «Скарб» так i залишаються вiдкритими.

Олекса Стороженко

СКАРБ

Був собi чоловiк та жiнка. Були вони люди заможненькi, усього в iх доволi: i поля, i скотинки, i худоби, i хата простора з садочком i левадою. Послав iм Господь на втiху одного тiльки синка – Павлусем звали. Та вже ж i шанували, i пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Мiж матiрками – навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годуе Його, а вiн, телепень, тiльки глита та, як той пуцьвiрiнок, знов рот роззявлюе. Усю зиму й осiнь з хати не випустить. «Не ходи, синку, – каже, – холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаеш, то я й умру, не дiжду, поки ти й одужаеш». Прийде весна або лiто – знов не пуска: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болiтиме». Цiлiсiнький рiк не дасть йому порога переступити, хiба у недiлю поведе до церкви, та за ним i не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас пiдiйме на всю церкву, буцiм з його чортяка лика дере. «Ходiм, мамо, додому, – хлипа, – iсти хочу!» То мати i веде його додому, не дiждавшись кiнця служби i благословенiя. Як кладе його спати, то сама i стеле, i роздягае, i хрестить, i ще й котка спiвае, неначе над годовичком. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жiнку i похвалятись, що вiн Павлуся вiддасть у школу до дяка аж у друге село. Так куди!.. І не кажи… Така з неi добра i покiрна жiнка, а як дiйде дiло до ii Павлуся, то як скажена стане: i очi витрiщить, i запiниться, i за нiж хапаеться; крий Боже, що виробляе!.. Кажу ж вам, що й мiж матерями навдивовижу була мати.

Купить книгу «Скарб»

электронная ЛитРес 30 ₽