Назад к книге

Сад божественних пiсень. Афоризми

Григорiй Сковорода

До книги увiйшла збiрка «Сад божественних пiсень» – неперевершенi вiршi Григорiя Савича Сковороди, самобутнього мислителя XVIII сторiччя, музиканта та педагога, родоначальника росiйськоi релiгiйноi фiлософii. Вислови Сковороди з рiзних його творiв здобули популярнiсть, з них складено чимало збiрок афоризмiв. Деякi влучнi афоризми, що вийшли з-пiд пера цiеi дивноi людини, також представлено на сторiнках цiеi книги. Твори, з яких складаеться «Сад божественних пiсень», можна назвати лiрико-фiлософським щоденником, на сторiнках якого вiдобразилися роздуми, настрiй, релiгiйний досвiд та прагнення Григорiя Сковороди. Фiлософ зауважував, що його «Сад» прорiс iз того зернятка, що посiяно Священним Писанням.

Григорiй Савич Сковорода

Сад божественних пiсень. Афоризми

Сад божественних пiсень

Пiсня 1-ша

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» [1 - Псалтир, CXIX – 1].

Боiтъся народ зiйти гнить у гроб

I впасти в жереб нещасний,

В якому вогонь незгасний.

А смерть е свята, зло певне стопта,

Зведе навiть вiйни в спокiй.

О смерть ця свята!

Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!

Пекла вогнем вiн не палить,

А мае життя райське, хвалить.

Грiхи смерть народять – живу смерть наводять,

Iз смертi – ад; тлить душу глад.

О люта смерть та!

Блажен, о блажен, хто з перших пелен

Себе присвятив Христовi,

День-нiч в його мислить словi,

Взяв iгo благее, ярмо взяв легкее,

До того звик, до цього навик —

Це жереб святий!

Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!

В гopi й бiдi не скучить,

Hi меч, нi вогонь не розлучить —

Все сладiсть розводить, на серце не сходить,

Хiба тому, знати кому

Скус далось дорогий.

Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!

Мав початки дати швидко

Лiт моiх, а дав послiдки,

Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрiсть;

На смерть марнотi i злому в життi

Живу тобi, мiй свiт!

Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в менi – в тобi вселюся

I солодкого нап'юся,

3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,

Сонце зайде, сонце зiйде —

Це вiк злотих лiт!

Пiсня 2-га

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небi» [2 - Євагегелiе вiд Матвiя, XVI – 19.].

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянii мiста!

Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,

Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,

Краiна де вабна, де неприступний е свiт.

Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!

Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!

Де Господь Яковий [3 - Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв еврейского народу; за Бiблiею, Бог дав йому славу, якоi нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраiля та Богом Якова. З Якова колiна, вважаеться, вийшов Iсус Христос.] е, де невечiрня зоря,

Ангелiв рiд встае – вид його священний зрять.

Це сiлоамськi води! [4 - Сiлоамськi води – джерело, що витiкае iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.] 3 очей полуду омий,

Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!

Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть

И до мiсць отих земний не здолае долетiтъ.

А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,

Вона лише небесним смуток хоче наситить,

Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,

До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.

Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди е темний ад.

Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.

Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,

Павло так вчить святий [5 - Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.] тебе в чистих словесах.

Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,

Ти там обновиш радiсть, як орел, пiдеш у вись.

О триблаженна стать! А найбiльше словеса!

Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

Пiсня 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6 - Буття, I -11.]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7 -