Скривдженi й нескривдженi

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Скривдженi й нескривдженi» Івана Нечуя-Левицького – твiр, жанрово визначений автором як «легенда iндуська»***. У творi присутнi мiфологiчнi персонажi, фантастичний сюжет доповнений соцiально-психологiчними елементами. Перу автора належать також й iншi твори, зокрема, «Киiвськi прохачi», «Без пуття» та iн.

Іван Нечуй-Левицький

СКРИВДЖЕНІ Й НЕСКРИВДЖЕНІ

Легенда iндуська

I

Був пишний майський вечiр. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело ii навкруги золотим, лиснячим обручиком. Сине небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в морi. На небi подекуди плавали бiлi хмарки, як бiлi лебедi, i неначе гралися й розкошували в темному повiтрi. Небо на заходi неначе смiялось, помальоване делiкатними веселими фарбами. Покроплена майським дощиком земля нiби дихала пахощами весняних майських квiток. Якась делiкатна, нiби дiвоча, краса була розлита в тих пишних та делiкатних бiлих, опалових, синiх та рожевих фарбах та сутiнках неба. Зiрниця зiйшла на небо й нiби гуляла по рожевих хмарах. Тихий рожевий свiт обливав ii чудове, матово-бiле лице та руки, одслоненi до плечей, неначе виточенi з слоновоi костi. Великi чорнi очi блищали, як зорi. Чорнi густi коси вилися локонами по бiлих плечах. На головi в неi блищала гiрлянда з троянд. Ясно-зелена сукня спускалася на хмари i була вся повита пишними гiрляндами та букетами з рож та нарцисiв. Зiрниця тихо ступала по хмарках бiлими нiжками, i за слiдом ii нiг хмари вкривались неначе рожами та бiлими лелiями.

Саме в той час з пiвдня небо почорнiло, неначе з неба до самоi землi впала завiса з темно-сизого сукна. Над тiею темною завiсою несподiвано висунувся на небо довгий, блiдо-сизий гребiнь хмар, нiби верхи високих гiр несподiвано виросли з землi i гордо пiднялись в ясне небо. Сонце кинуло замираючi промiння. Довгий гребiнь зачервонiв, як червона мiдь, подекуди облита кров'ю. Верхи хмар запалали пекельним свiтом. Над хмарами спахнула веселка i увiгналась в середину неба гострим кiнцем. На чорному фонi неба заблищали стрiлами блискавки; загуркотiв в хмарах грiм. На хмарах з'явився чорний баский кiнь з огняними очима. На конi сидiв Іван Громовик в червоному убраннi. Його гарне смугляве лице свiтилось червонястим одлиском од хмар. Щоки аж палали рум'янцем. Великi блискучi очi сипали нiби iскрами. Іван Громовик катав конем по хмарах. Кiнь басував, неначе грався на хмарах, з-пiд копитiв сипались на хмари iскри й звивались блискавками. Блискавки крутились по хмарах, мов огнянi гадюки, i сипались на землю, на лiси, на села, мов огнянi стрiли. Громовик гуляв i милувався небом. Несподiвано вiн углядiв Зiрницю i задивився i спинив коня на вершечку хмари. Вiн подивився на дивну красу Зiрницi i пустив поводи свого коня. Кiяь заграв пiд ним, нiби полетiв з одноi хмари на другу, як орел, вдарив золотими пiдковами об хмари i викресав блискавку. Блискавка бризнула з хмар на чорне небо, посипалась на землю. Загримiв страшний грiм. Голосна луна пiшла по хмарах. Кровавi хмари заворушились, мов живi. Блискавка посипалась огненними стрiлами на землю, на лiси, на села, на городи. Столiтнi дуби розсипались в лiсах трiсками. Скелi розпадались. Хати запалали. Огнянi стрiли посипались i влучали в людей, влучали в високi дзвiницi i башти. На землi пiднявся плач, полились сльози. А кiнь басував, лiтав орлом з хмари на хмару. Іван Громовик чванився своею смiливiстю та силою перед чудовою Зiрницею.

Зiрниця дивилась на Громовика i милувалась його чудовою постаттю та бистрим рушiнням на хмарах. Вона кинула очима на землю, вглядiла пожежу та людську смерть i ii серце облилось жалем. Махнула вона рожевою хусточкою на Громовика. Громовик придержав за поводи свого коня. Зiрниця махнула хусточкою вдруге, – довгий гребiнь кровавих хмар посунувся кiнцем до самих ii нiг. На йому щезла фарба кровi та червоноi мiдi. Громовик скочив з коня i пустив його на волю. Кiнь, як птиця, пiрнув в чорнi хмари. Іван Громовик наблизився до Зiрницi.

– Скажи менi, ти, шкодлива сило натури, нащо