Перемудрив

Панас Мирний

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Перемудрив» Панаса Мирного – п’еса, у якiй простежуються риси захiдноевропейськоi комедii***. Вона присвячена проблемi свободи особистостi в суспiльствi, на перший план тут виходять не побутовi конфлiкти мiж людьми, а конфлiкти iдей. Перу автора належать й iншi драматичнi твори, зокрема, «Лимерiвна», «Згуба», «Спокуса».

Панас Мирний

ПЕРЕМУДРИВ

Комедiя в п'яти справах

Справляють:

Храпко Василь Трохимович, 50 лiт. Дряпига-аблокат. Одягнений не то по-панському, не то по-мiщанському: у довгополому сертуцi при манишцi. Невисокого зросту, лисенький; вуси пiдстриженi.

Петро – його син, 22 лiт. Студент Одеського унiверситету.

Галя – дочка його, 20 лiт. Тiльки що скiнчила гiмназiю. Невеличка на зрiст, сухенька, чорнява.

Явдошка, або Дуня – друга дочка, 18 лiт; бiлява, висока, огрядна.

Прiся – красива, брава дiвка, 19 лiт. Наймичка Храпкова.

Кирило – дiд. Пасiчник у Храпка.

Вовк – багатий щетинник.

Грицько – його син 24 лiт. Високий красивий парубок.

Печариця – 27 лiт. Учитель народноi школи.

Передерiй – мiщанин, проноза.

Перепадя – козак, Передерiiв полигач.

Тхориха – козача вдова.

Син ii.

Жiнка з дiвчинкою.

Засiдатель, соцькi, десятники. Люди – чоловiки й жiнки.

Коiться в багатому мiстечковi.

– СПРАВА ПЕРША —

Робоча хата Храпкова. На середнiй стiнi з правого боку дверi, з лiвого – у куток – канапка; далi вiд неi, наближаючись до кiнця кону, стiл з усякими ящиками; на столi стоiть евангелiе у шкуратяних палiтурках, з золотим хрестом посерединi; з бокiв столу – книжок багато. За столом сидить Храпко, щось пише i часом риеться в книжках.

Вихiд І

Храпко(кладучи перо). Х-ху! уморився!.. Нi, не далось менi це письменство, та й годi! Що я тут написав, а от аж пальцiв не розведу – натрудив руку. От i кажуть: важке дiло цiпом махати або косою тягти. Брехня! писати важче. Там аби здужав – усiею рукою держи та, знай, тягни, а тут – самими пальцями володiй, заставляй iх виводити лiтеру за лiтерою… виведеш бiсового батька!.. Он як наварганив! (Бере папiр, розглядае). Іч – мов п'яницi порозхилялись на всi боки: те туди, а те сюди. І чого б воно? Бачиться, й перо мiцно держу, i руки не трусяться, а стрiчки, мов молодими биками рiлля зорана, – i сюди, й туди погнулися. Он… «в Мировий З'iзд…» Ну ще «Мировий З'iзд» нiчого. Хоч не гаразд, зате розбiрне; а от уже… (читае) «часного повiренного»… гму-гму-гму… «по дiлу»… гму-гму… такому-то, – нi к бiсу не годиться!.. «Апеляцiонная жалоба»… «Жалоба» i нiчого б собi, так дуже одхилилася од «апеляцiонноi…». Ще пак у цiм словi, здаеться, чогось двое: покой чи люди? От i забув… Лихий видумав ту граматику! Треба справитись в «Уставi». (Бере книжку й, горнучи листки, шукае). О, бач: апелляцiонная – двое люди. А в мене як? А тут одно… Гм! та ще так густо написано, що нiгде другого й приткнути… От, побий його морока, треба переписувати!.. Що ти будеш робити? Раз – лист бумаги пропав, а вдруге – труда скiльки! Бий його сила божа!.. Хай другим разом, спочивши… (Кладе папiр, задумуеться). Горе менi, що нема нi вiдки пiдпомоги. Дунька – ще гiрше вiд мене ригуе – дряпа, як курка лапою. До науки не придалася; з самого малу до неi не припадала. От iй по хазяйству – так: курей глядiти, огiрки солити… У матiр пiшла! Галька от – навпаки; то – голова: у батька вдалася! Оце вона повинна б скiнчити гiмназiю. Ця, здаеться, змогла б дати менi пiдпомоги. Та що? Не баб'ячих рук це дiло, не iх голови. Як баба, то воно змалку й до вiку баба! От iм – прибратися, нарядитися, щоб очi нашого брата на себе звернути – то так! А до дiла, до справжнього дiла – вони недотепнi… Та й то ще: все це чужий товар. Його гляди, кохай, вигодуй, викохай, а все за люди оддай; та ще й придачу дай, бо так нiхто не вiзьме! От син – то вже друге дiло; то вже – користь. Раз – сам вiн заробе, удруге – за жiнкою вiзьме, а втрете – найголовнiше – рiд через його не переведеться… Це вже прибуток, справжнiй прибуток, а дочки – то… (Махае рукою, задумуеться). Краще б було покiйницi, замiсто дв