П’ятизлотник

Михайло Коцюбинський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«П’ятизлотник» Михайла Коцюбинського – соцiально-побутове оповiдання про родину, яка опинилася в злиднях. Вiддати за хлiб едине багатство родини – п’ятизлотник – виявилося надзвичайно складним завданням, i все ж грошi потрапляють туди, де вони допоможуть iншим людям. Найвiдомiшими творами автора е «Тiнi забутих предкiв», «Intermezzo», «Дорогою цiною», «Цвiт яблунi», «Ялинка», «Хо», В путах шайтана», «На каменi», «Пiд мiнаретами» тощо. Михайло Коцюбинський – украiнський письменник-iмпресiонiст, майстер психологiчноi прози.

Михайло Коцюбинський

П’ЯТИЗЛОТНИК

Оповiдання

Посвята моiй любiй матерi

Смерклося. Рожевий на заходi край неба м’яким блиском осявав морозне повiтря; останне свiтло помершого дня, продершись крiзь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутiнями, бо в хатi вже таки добре посутенiло.

Хима, сидячи на ослiнчику, пiдкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломi, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, плигало по стiнi золотим зайчиком. У хатi було тихо: лиш солома трiщала в грубцi та цвiркун цвiрiнькав пiд полом.

– Старий!..

Тихо.

– Хомо! – голоснiше обiзвалась Хима.

– Агов!

З-за грубки почулась шамотня.

– Я оце сиджу, – почала Хима, – та й думаю, що в нас борошно минулося… Тiльки в нас хлiба, що на полицi… – І я не про що ж думаю… та що ж ти вдiеш, коли не вродило… Доведеться пудити… Вiзьми в жида пуд та й поклади карбованця з сорокiвкою… А де тii грошi?..

Хима тихенько зiтхнула. І знов стало тихо в хатi. Старi, хоч нарiзно, та все про одно думали: свiй хлiб минувся, а купити нi за що…

«Починаеться!.. – думав Хома. – Оце вiн саме починаеться, той час, коли не стае хлiба, нема й заробiткiв, час журби та горя, коли чоловiк хотiв би, як муха, зслизнути на зиму, щоб якось перетривати лиху годину».

Щороку сутужно Хомi, щороку не стае свого хлiба, а сього року таки зовсiм погано… І не дивниця, бо сього року недорiд. Поля, звiсно, обмаль: шнур пiд озимину, шнур пiд ярину, а шнур – толока, в кожнiй руцi по шнуровi. Ще як вродить, то потягне хлiба до весни, а сього року жито вродило обрiдне, ярину град вибив… Змолотив Хома жито, перемiряв та й зажурився, аж сумно йому стало та страшно: жита усього було десять мiрок… Коли б же хоч тих десять мiрок змолоти – усе було б хлiба на який там час, а то й на насiння треба лишити, треба i в гамазеi вернути, що винен… І так уже з тим хлiбом поводилися обережно, так стереглися, щоб i крихiточка не загинула марно, а не стало… От лежить на полицi останнiй буханець хлiба, а в дiжi, де була мука, лиш пилочок бiлiе насподi, може, змете баба на галушки…