Мартин Боруля

Іван Карпенко-Карий

Шкiльна програма #1

«Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого – сатирично-гумористична п’еса на соцiально-побутову тематику. Боруля – заможний селянин, який з усiх сил прагне входити до дворянських кiл. Своiй дочцi Марисi вiн забороняе займатися важкою працею i водитися з простим людом – тепер вона мае бути панянкою. Та чи принесуть панськi примхи щастя дiвчинi, яка щиро кохае простого юнака? Етичнi цiнностi проти умовностей та рангiв – таким е основний конфлiкт п’еси І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля».

Іван Карпенко-Карий

МАРТИН БОРУЛЯ

Комедiя в 5 дiях

Дiевi люде

Мартин Боруля – багатий шляхтич, чиншовик.

Палажка – його жiнка.

Марися – iх дочка.

Степан – син iх, канцелярист земського суду.

Гервасiй Гуляницький – багатий шляхтич, чиновик.

Микола – його син, парубок.

Нацiевський – регiстратор з ратушi.

Трандалев – повiрений.

Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський – чиновики.

Омелько, Трохим – наймити Борулi.

Гостi.

ДIЯ ПЕРША

Кiмната в хатi Мартина Борулi. Дверi прямо i другi з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’янi стiльцi, канапка i стiл, покритий бiлою скатеркою.

Ява I

За столом сидять Трандалев, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Боруля. Нате, читайте! (Дае бумагу). Читайте вiдцiля.

Трандалев. (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

Мартин. О!.. Виходить, я – не бидло i син мiй – не теля!.. I щоб пiсля цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянськоi родословноi книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обiду? Та скорiще у мене на лисинi виросте таке волосся, як у iжака, нiж я йому подарую.

Трандалев. Так, виходить, вiзьмемо на апеляцiю?

Мартин. (б’е кулаком по столу). На апеляцiю! Безпремiнно на апеляцiю! Що то за суд такий, що признав обiду обоюдною?… Я вас питаю: яка тут обоюдна обiда? Вiн каже на мене – бидло, а я мовчи? Вiн кричить на сина, на чиновника земського суда – теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тодi за дворянин? Ну, i я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обiда?

Трандалев. Стривайте, не гарячiться! Будем апелювать.

Мартин. Апелювать!

Трандалев. А за вивод подамо встречний iск.

Мартин. А коли треба, то й поперечний! Трандалев. Поперечних не полагаеться. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмiнить рiшенiе – ми виграемо дiло. Когда я був ще фотографом, то для практики вiв дiло Горбенка з Щербиною, таке саме дiло, як ваше, тiлько там не словесная була мiж ними обiда, а кулачная. Щербина, знаете, схопив Горбенка за чуба i так ним мотнув кругом себе, що i сам не вдержався на ногах – упав! А магiстрат признав, що драка була обоюдна. В рiшенii сказано було: «Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обiду обоюдною»!.. Це було перве мое дiло, я апелював, i уголовна палата одмшила… I по вашему дiлу одмiнить – не журiться… Iтак, виходить, по дiлу об обiдi апеляцiя?

Мартин. Апеляцiя! Та таку апеляцiю напишiть, щоб у Красовського у носi закрутило, щоб йому свербiло!.. Я грошей не пожалiю, аби менi Красовського у острог посадить.

Трандалев. О, не я буду, – ми йому докажемо! Всi ходи знаю, вже менi прошенiй не вернуть за нехворменное написанiе, нi! Як на