Хазяiн

Іван Карпенко-Карий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Хазяiн» Івана Карпенка-Карого – п’еса, у якiй автор порушуе традицiйну для його творчостi тему жадоби наживи***. Господар з промовистим прiзвищем Пузир постае жадною людиною, усi турботи якого – лише у матерiальнiй вигодi. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Безталанна», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.

Іван Карпенко-Карий

ХАЗЯЇН

Комедiя в 4 дiях

ДІЄВІ ЛЮДЕ

Терентiй Гаврилович Пузир – хазяiн, мiльйонер.

Марiя Івановна – його жiнка.

Соня – iх дочка.

Феноген – права рука хазяiна.

Маюфес – фактор.

Павлина – кравчиха з города.

Зеленський, Лiхтаренко – економи.

Куртц – шахмейстер.

Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.

Калинович – учитель гiмназii.

Зозуля – помiчник Лiхтаренкiв.

Лiкар.

Харитон розсильний.

Петро.

Дем'ян.

Дiвчина.

Юрба робiтникiв.

ДІЯ ПЕРША

Кабiнет.

ЯВА І

Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другi дверi). Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене…

З середнiх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорiй Моисеевич? Заходьте!

ЯВА ІІ

Феноген i Маюфес.

Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!

Феноген. Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько я вас не бачив.

Маюфес. Дiла, дiла, дiла!

Феноген. Загрiбаете грошики!

Маюфес. Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!

Феноген. Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!

Маюфес. За стiлько лiт – другii купили не домики, а палати!

Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?

Феноген. Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий е кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрите, смердить! Он як люде багатiють: учiться!

Маюфес. Ето што-нiбудь особенного!..

Феноген. Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!

Маюфес. Ну, не пускав, а як пiзнав, зараз пустив… Терентiя Гавриловича i в рогожi пiзнають!

Феноген. А так… Слухайте, Григорiй Моисеевич, чи нема у вас на прикметi земельки?

Маюфес. Для вас?

Феноген. Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.

Маюфес. Пора, пора самому хазяiном буть, хоч вам i тут добре.

Феноген. Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше я купував, продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а тепер держить при собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.

Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведiть мене до Терентiя Гавриловича.

Феноген. Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала…

Маюфес. Што-нiбудь особенного…

Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?

Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфесом.)

ЯВА ІІІ

Зеленський, а потiм Феноген.

Зеленський. От i шапкуй перед хлопом! Не можна iнакше: силу мае, а може, сам i нацьковуе, аби зiрвать, – треба загодить!

Входе Феноген.

Феноген. А що скажете? Кажiть скорiще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.

Зеленський. Терентiй Гаврилович гнiв на мене мае, i я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у мене сiм'я… замовте словечко… (Виймае громi.)

Феноген. Та що ж я можу… Знаете, який наш хазяiн, часом щоб не подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь – перше всього!

Зеленський. Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для вас. (Дае грошi.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяiна чоловiк.

Феноген. Та я попробую… Тiлько хто його знае, як… (Бере грошi.) Це ви менi позичаете… А якщо нiчого корисного не вийде – я вiддам.

Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)

ЯВА ІV

Феноген (сам, лiчить грошi). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б i не брав. А коли дають – бери! i сам хазяiн наш всiх научае: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер мае мiлiони!