Безталанна

Іван Карпенко-Карий

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Безталанна» Івана Карпенка-Карого – соцiально-побутова п’еса, присвячена темi родинних стосункiв***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Сава Чалий», «Бондарiвна», «Бурлака», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.

Іван Карпенко-Карий

БЕЗТАЛАННА

Драма в 5 дiях

ДІЄВІ ОСОБИ:

Іван – старий чоловiк, москаль.

Софiя – його дочка, молода дiвчина.

Ганна – удова.

Гнат – ii син, парубок.

Варка – дiвчина.

Параска – дiвчина.

Дiвчата 1, 2, 3

Омелько, Дем'ян, Степан – парубки.

Явдоха – хазяйка на вечорницях.

Старсти 1 i 2.

Парубки, дiвчата i музики.

ДІЯ ПЕРША

Хата Явдохи.

ЯВА І

Входять Гнат i Дем'ян.

Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють?

Дем'ян. Хiба ти не знаеш?

Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приiхав.

Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

Гнат. І видумае старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

Гнат. Варку?! З Омельком?!

Дем'ян. Еге.

Гнат. Та ти сам бачив, своiми очима?

Дем'ян. Своiми очима бачив.

Гнат. Варку?

Дем'ян. Варку.

Гнат. З Омельком?

Дем'ян. З Омельком.

Гнат. Нi, то тобi так здалося…

Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаеш, як ти до неi залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

Гнат. Ходiм.

Дем'ян. Куди?

Гнат. Ти куди хочеш, а я додому.

Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.

Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я ii тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першоi дiвчини – цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'еш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя – далеко краща за твою Варку; придивись – як паняночка… i нi з ким не знаеться.

Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

Гнат. А ти ж почiм знаеш?

Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моеi сестри, батько ii хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, – каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу iхать у город.

Гнат. Та брешеш!

Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неi примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

Гнат. А вона ж сьогодня буде тут?

Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.

ЯВА ІІ

Входять Явдоха i Варка.

Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукае задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодiевi шапка горить! Зараз догадалась…

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться…

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. І бачили, i не вилiзло!

Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаете, а тепер iдiть з богом з моеi хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знае, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечiр.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тiтко