Модри Камень

Олесь Гончар

«Модри Камень» Олеся Гончара – психологiчна новела, у якiй звучить традицiйна для iдiостилю автора тема протиставлення руйнiвноi сили вiйни та безсмертя любовi***. Подii розгортаються наприкiнцi Другоi свiтовоi вiйни, лейтмотивом твору е кохання головного героя зi словацькою дiвчиною Терезою як символ перемоги життя над смертю. Свiтову славу письменнику принесли романи «Собор», «Прапороносцi», «Тронка», «Берег любовi», «Людина i зброя», повiстi «Бригантина», «Далекi вогнища», новели «Модри Камень», «За мить щастя». Олесь Гончар – видатний украiнський письменник, автор соцiально-психологiчних та фiлософських романiв, повiстей та новел.

Олесь Гончар

МОДРИ КАМЕНЬ

Новела

І

Бачу, як ти виходиш з своеi гiрськоi оселi й дивишся вниз.

– Терезо! – гукае тебе мати, а ти стоiш не озиваючись.

– Терезо!

А ти посмiхаешся комусь.

Вiтер гуляе в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згiр'ях, i облизане камiння смiеться до сонця.

– Терезо! Кого ти виглядаеш?

А ти здiймаеш руки, мов хочеш злетiти.

– Мамцю моя! Пан бог видать, кого я виглядаю! Високе небо над тобою гуде од вiтру, мов блакитний дзвiн.

II

Куди ти задивилась? У що заслухалась?

Було зимно i чужо, коли я постукав у твое лiсове вiкно. Чув, що в хатi не сплять, але нiхто менi не вiдповiдав. Там радились. З-за причiлка било снiгом i засипано менi очi. Бiлий вiтер стугонiв у порожнечi гiр.

Я постукав ще раз. Обережно, так, наче й справдi цей стук могли почути там, далеко внизу.

– Просiм, хто ви?

Що менi казати? Хто ми?

– Своi,– кажу i не чую власного голосу. Третю добу замiсть вода ми iли снiг. – Своi,– хриплю я щосили.

Тодi в хатi задзвенiло, мовби сонячний промiнь зламався об шибку.

– Мамо, то руськi!

Боязко й недовiрливо вiдчинилися дверi. Я зайшов до кiмнати, тримаючи автомат напоготовi. Натиснув лiхтарик, i в смузi електричного сяйва завмерла бiля столу злякана мати, а ти бiля високого лiжка застигла в подивi, закриваючи груди розпущеними косами.