Нiчнi концерти

Микола Бажан

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Нiчнi концерти» Миколи Бажана – цикл поезiй, присвячених темi музики***. Вiн складаеться з семи вiршiв, що може бути прочитано як аналогiя до семи нот. У цих творах автор згадуе композиторiв Шостаковича, Шуберта, Леонтовича i Грабовського, захоплюючись iхнiми творiннями. Свiтову славу письменнику принесли твори «Будiвлi», «Гофманова нiч» «Нiчнi концерти», «Гетто в Уманi», «Розмова сердець», «Дорога», «Полiт крiзь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нiчнi роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – украiнський поет, культуролог, енциклопедист, творив здебiльшого у експресiонiстично-бароково-романтичному стилi.

Микола Бажан

Нiчнi концерти

І. Криниця Леонтовича

…І вiн серед степу спинився, вслухаючись в гони i гони,

У луни i луни епохи, в сполоханi людськi серця.

Вони напливають – цi шуми, i думи, i гомони, й тони.

Немае для серця i пiснi анi тишини, нi кiнця.

Гармонiя степу хвиляста, колосся спiвучi поклони,

Хорали могутнього неба, бриньлива iгра вiтерця.

Хiба iх вмiстити у звичнi, усталенi здавна канони?

Хiба для них стачить твойого маленького серця митця?

Вгамуйся, шукачу пiсень сiроокий,

І вслухайся в себе, в свiй свiтлий неспокiй,

І шепiт ества тобi скаже, куди

Рушати, щоб рiдних джерел таемницi

Пiзнати.

Он поруч, в отой переярок зiйди, —

Там свiтиться око видюще криницi,

Там моряться цямрин дубових ряди.

Одгорни кугу i руту,

Запашну розсунь траву

І криницю призабуту,

Ясноводну i живу,

Кимось добрим мiцно вкуту

В землю вогку степову,

Там, хвилюючись, знайди.

Сивим, як пил, устами

Ти до неi припади

І щасливо, до нестями

Напийся музики криничноi води.

Краплинка музики. І оживуть вуста.

Росинка музики. Бездонна глибина.

Сльозинка музики. Як плач землi, свята.

Криниця музики. Не вичерпать до дна

Їi нi генiю, нi вiтру, нi лiтам,

І мандрiвник жадливо вип'е там

Води, настояноi вiчнiстю й життям,

І догори в долонях пiднесе

Почерпнуте звiдтiль свое найкраще все,

Що в нього вглибилось, власкавилось, врослося,

Як стокорiння або стоголосся.

Струмiння музики. Воно пiде потоком,

Його не змiряти анi числом, нi строком,

Воно припливами росин, сльозин, краплин

Свiй безупинний розливае плин,

Затоплюе затоптанi луги,

Розламуе зчерствiлi береги,

Перемiняе вилежане ложе

І все-таки, хоч сповнене снаги,

Нiколи напоiть i втамувать не може

Жадоби духу, людськоi жаги,

За дужiсть всiх сягань, всiх благ здобутих дужчоi,

Ненатлоi, упертоi, прагнущоi

Ще бiльших злив, ще глибших дум i вод.

І от,

І от, братове, води тi глибокi,

Що в них, як мовить предкiвська щедрiвка,

Краплинка кожна, кожна хвилька й цiвка

Таiть в собi пiсеннiсть роки й роки, —

Пiсеннiсть i веселу, й сумовиту.

Ой, так було iз початку свiту,

Немов павутинки, пiснi перевито,

З вiтрами i квiтами сплетено дзвiнко.

Лети ж над степами! Спiвай над серцями,

Милуй нас, втiшай нас, ясна павутинко!

Тодi ми з тобою свiт обснуемо,

Свiт обснуемо i наситимо,

І наситимо, i наповнимо!