Марiупольський процес
Галина Костянтинiвна Вдовиченко
Усе як на вiйнi: втрати, бiль, знову втрати… Роману й Ользi судилися не найкращi часи для зустрiчi. Полонений укр i сепаратистка – чи е гострiша суперечнiсть у подiях лiта 2014 року? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезае. Бо в життi iснуе щось набагато важливiше за ненависть…
Галина Вдовиченко
Марiупольский процес
«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.
Тетяна та Юрiй Логушi, засновники проекту
Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.
Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.
Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.
koronatsiya.com
Передмова
Людина i любов на вiйнi, псевдо якоi – АТО
У сучасному украiнському лiтпроцесi, виявляеться, бувають, окрiм радiсних вiдкриттiв, iще й приемнi збiги. Шiсть рокiв тому, навеснi 2009-го, будучи «журiстом» конкурсу «Коронацiя слова» у жанрi «Романи», я звернув увагу на рукопис, який вражав не лише незвичним сюжетом (чоловiк впроваджуеться у зграю вовкiв), а й простою i водночас надзвичайно соковитою мовою. Я був радий, що переважна бiльшiсть колег по журi – прозаiкiв, критикiв, видавцiв – роздiлили мою думку й присудили роману «Замок Гербуртiв» першу премiю. Уже пiсля оголошення переможцiв дiзнався iм’я авторки – Галина Вдовиченко, письменниця зi Львова. Згодом роман вийшов пiд iншою назвою – «Тамдевiн».
Нинiшньоi весни довелося знову бути в журi (тепер уже як переможцю першоi «Гранд-Коронацii») конкурсу для володарiв лише перших премiй попереднiх «Коронацiй». Роман «Марiупольський процес» узявся читати не вiдразу, надто багато останнiм часом виявилося охочих писати про Революцiю Гiдностi й АТО. Але моя насторога зникла вже пiсля кiлькох сторiнок. Твiр вразив якоюсь, я б сказав, зворушливою людянiстю в зображеннi подiй, нiбито добре вiдомих iз ЗМІ й розповiдей очевидцiв. І не лише неординарним сюжетом – захопленого в полон украiнського вояка iз Захiдноi Украiни терористи вiддають у своерiдне рабство жительцi села, що неподалiк Марiуполя, у якоi закутий у кайданки укроп трудитиметься на ремонтi хати…
Що далi читав рукопис, то бiльше переконувався: нам не вистачае саме такого твору про те, що ми називаемо нинiшнiм драматичним украiнським буттям, про те, що вiдбуваеться тепер на Донбасi. Подii поставали через людськi долi й характери, виписанi яскраво та водночас мовби якось непомiтно для ока, так що iм вiриш одразу. У газетах та iнтернет-виданнях про цьогорiчнi «Коронацiю» й «Гранд-Коронацiю» можна було прочитати, що «Марiупольський процес» – це роман про кохання сепаратистки й бiйця АТО. Я б заперечив: це насамперед роман про iсторiю пiзнання людини людиною, про ламання стереотипiв щодо «захiдникiв» i «схiднякiв» крiзь звичайнi людськi почуття, про вiдкриття через це пiзнання самого себе, свiту та перемогу цих почуттiв над жорстокiстю й абсурдом цiеi, як, зрештою, i всiлякоi вiйни.
Історiя взаемин, пiзнання, розчарувань i здобуткiв Ольги i Романа не тiльки зворушуе, змушуе переживати, затамовуючи подих, а й спонукае переосмислювати те, що ми знаемо про донецькi подii, АТО, ii учасникiв i сепаратистiв. А чого вартий образ простоi дiвчини з того ж донецького села, що й Ольга, – колоритноi Вальки Самореклами! І нiякi цi жiнки не сепаратистки, вони просто по-жiночому щиро хочуть жити й кохати пiд мирним небом. У романi багато драматичного i водночас лiричного, що робить твiр особли