Роман з мiстом
Свiтлана Горбань
Наталя Лапiна
Магда Свiдзинська жила в буремному ХХ столiттi в мiстi, у яке неможливо не закохатися до безтями… Чарiвний Львiв! Любий пане Лемберг! Саме твоiми брукованими вуличками вона бiгла назустрiч коханню та щастю. Власне, ти був свiдком ii свiтлих перемог i гiрких поразок. Разом iз тобою вона пройшла крiзь пекло вiйни та жаль розлук i втрат… Надзвичайна доля чудовоi жiнки, iсторiя ii кохання, сили та вiдданостi – наче ще одна химерна оздоба мiста, вузькi вулички якого бережуть пам’ять рiзних часiв i епох…
Свiтлана Горбань, Наталя Лапiна
Роман з мiстом
© Горбань С. П., Лапiна Н. П., 2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2015
* * *
«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.
Тетяна та Юрiй Логушi,
засновники проекту
Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.
Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.
Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.
koronatsiya.com
Пролог
Наша перша зустрiч була невдалою… Ми не пройшлися старовинними вулицями, не почастувалися вiдомою за межами мiста кавою. Раптова лiтня злива порушила всi нашi плани. Не врятувала навiть парасолька, якою ви намагалися прикрити мене вiд дощу. А часу ж було – менш як година. Через струмки й калюжi ми дiсталися сходiв храму. Вода сягала щиколоток. З вiдчинених дверей лунали музика й спiви. Я зупинилась i подивилася вам у розумнi й повнi любовi очi, облямованi зморшками.
– Наступна наша зустрiч буде кращою, – ось що ви сказали наостанок, намагаючись притишити мiй розпач.
Я промовчала, але так хотiлося запитати:
– А коли вона вiдбудеться, та краща зустрiч? Коли?
Ми розставалися майже як люди. Тiльки у вас, пане Лембергу, позаду й попереду були столiття, а в мене – невiдомiсть.
Прощавайте, мiй любий пане!
А далi – останнi погляди на брукiвку, залиту водою, на стiни будинкiв у туманi дощу.
Не забувайте про мене, будь ласка, якщо можете…
Я була щаслива тут навiть пiд зливою. Найголовнiше ж, ви подарували менi одну зi своiх чудових iсторiй, вiддали щедрою рукою, бо маете iх багато – як i вдячних слухачiв.
* * *
Дуже давно, коли я була маленькою школяркою з довгими пишними косами, побачила напис на афiшi: «Цей фiльм про любов, замiжжя та iншi нелюдськi випробування жiнки». Тодi з подружками ми весело глузували: такий напис видавався безглуздим. Як любов може бути нелюдським випробуванням? Але тепер менi зовсiм невесело. У життi так бувае. І в моiй iсторii теж.
* * *
…Потяг в’iхав у передмiстя. Деякi пасажири, з нетерплячих, що завжди кудись поспiшають, кинулися витягати речi з рундукiв i третiх полиць, похапцем збирали з пилких подушок i ковдр бiлизну, а найспритнiшi вже шикувалися в чергу до тамбура.
Матвiй Свiдзинський вiдсунув дверi купе, глузливо спостерiгаючи за неприродною, на його думку, метушнею, проте з мiсця не рушив: устигне ще «з козами на торг». Очi його вчасно припали до вiкна: мiсто з’явилося несподiвано. Чуже й прекрасне, у променях сонця, омите ранковим дощем, воно наче закохувало в себе, усмiхалося блискучими банями церков, радо здiймало до неба гострi шпилi костелiв. У вухах нiби залунала середньовiчна музика, доладна, з прихованою пристрастю, з сумом за неповторною порою. Хлопець уперше приiхав до Львова i здивувався цьому враженню.
Повз бруднувату шибку полет