Вересовi меди
Надiя Гуменюк
Украiна. Перша свiтова. Посеред дороги, що веде вiд волинського села до лiсу, подружжя знаходить немовля…
Минули роки. Сiльська красуня Богдана Ясницька мрiе про театральну сцену. Кинувши все, утiкши навiть iз власного весiлля, талановита дiвчина вирушае до першого украiнського театру на Волинi – та назустрiч своiй долi… Попереду – довге й бурхливе XX столiття, сповнене карколомних подiй та iсторичних зламiв. І складне, напружене й яскраве життя смiливоi i пристрасноi жiнки, у якому будуть справжня дружба й людська заздрiсть, болiснi втрати та дивовижнi знайдення, перемоги, поразки, таемницi, кохання… І медовий смак щастя.
Надiя Гуменюк
Вересовi меди
© Лис Н. П., 2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2015
* * *
«Коронацiя слова» створюе для вас нову хвилю украiнськоi лiтератури – яскраву, рiзножанрову, захопливу, – яка е дзеркалом сьогодення i скарбом для майбутнiх поколiнь.
Тетяна та Юрiй Логушi, засновники проекту
Мiжнародний лiтературний конкурс романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «Коронацiя слова» був заснований за пiдтримки бренда найпопулярнiшого украiнського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новiтньоi украiнськоi культури.
Лiтература, кiно, театр i пiсня обранi не випадково, адже саме цi жанри е стратегiчними жанрами культури, що формують i визначають зрiлiсть нацii.
Метою конкурсу та його завданням е пошук нових iмен, видання найкращих романiв, стимулювання й пiдтримка сучасного лiтературного процесу, кiно й театру i як наслiдок – наповнення украiнського ринку повнокровною конкурентоспроможною лiтературою, а кiно й театру – якiсними украiнськими фiльмами й п’есами.
koronatsiya.com
Денниця. Замiсть прологу
Вiд озера гостро вiйнуло свiжiстю. Тонкий протяг розiтнув вогку задуху навпiл, i застояле повiтря вмить зворохобилося, заклубочилося, закрутилося у тугi прозорi спiралi. Залопотiло листя на придорожнiх кущах, закапотiли важкi краплi, що, наче ягiднi грона, пригинали iхне вiття до землi, зашарудiла трава, полегшено зiтхнув лiс. Над лiсом стрiмко зарухалися хмари, нiби зiрвалися з прив’язi, i хутко посунули на захiд, як отара, пiдхльоснута батогом невидимого небесного пастуха. Пiсля трьох дiб паркоi червневоi мокви на небi нарештi чисто сяйнула денниця. Пругка молочна цiвка свiтла потекла з неi у чорний казан ночi, поступово витискуючи з нього темiнь i вчиняючи перший бiлий замiс, iз якого за годину-другу мав зiйти погiдний лiтнiй день.
Денниця завмерла, а тодi здивовано замерехтiла. Що це? Такого вона за всю свою вiчнiсть ще не бачила. На самому денцi темряви, в однiй iз двох колiй розбитоi, розквашеноi грузькоi дороги, якраз там, де просякнутий дощами путiвець круто повертае до лiсу, щось бiлiло i вiдчайдушно борсалося. З того бiлого борсання, притиснутого до землi вологою ваготою туману, вирвалося жалiбне квилiння. Воно слабкими колами розiйшлося над розколисаними вiтром кущами i деревами, впало на розбухлу дорогу, на якусь мить стихло, а тодi знову пiднялося i знов опало, як пелюстки надламаноi квiтки. Тонка вiбрацiя звукiв раз по раз сколихувала густу сутiнь i передавала крiзь неi сигнали тривоги – вище, вище, вище, аж туди, де вже блiднув круглий овид мiсяця i ледь-ледь рум’янився обрiй.
Хтось iнстинктивно чiплявся за молочно-бiлий промiнь денницi, як потопаючий за соломинку. Намарне було сподiватися на те, що на цiй соннiй землi чи й на вiчно безсонних небесах це тонке, але затяте волання буде почуте. Але хтось з останнiх сил благав про допомогу. Хто? Птах, нагло заскочений хижим, але вже ситим звiром, що погрався пiдраненою жертвою i заради забавки шпурнув ii у вибоiну? Пташеня, що необачно вибралося з рiдного гнiзда, щоб стати на ще не змiцнiле крило, та й опинилося у болотянiй пастцi? Пiдбите звiреня, полишене зграею на неминучу смерть?..
Досвiтня iмла нарештi розчинилася у молочному свiтлi. У в’язкому сизувато-жовтому суглинку д